Читати книгу - "Піди туди, не знаю, куди!, Сніжана Федорова"

 - Благородний лицар Дьйорк з роду Монтегю, Ваші Величності! - урочисто проголосив церемоніймейстер, хоч у тронній залі нікого, крім короля та королівни, не було.

  Лицар у важких обладунках наблизився до них, брязкаючи наколінниками, і схилив коліно.

  - Вітаю Вас, Ваші Величності! - відважив він глибокий уклін.

  Гриус Четвертий, що, насправді, нетерпляче чекав на нього, прихильно кивнув. Клея зашарілася і теж трохи нахилила голову.

  - Ваша Величносте, абсолютний монарх землі Еронея, з почуттям глибокої поваги, на ознаменування монаршого указу, смію просити руки Вашої дорогої доньки і обіцяю берегти та захищати її у всі дні мого життя!

  - Що ти скажеш? - розвернувся Гриус до доньки.

  - Татусю, я згодна, - радісно промурмотіла та.

  Король допитливо подивився на закоханих. Те, що вони любили одне одного, було безперечним. Але йому цього було замало!

  - Ми прихильно дивимося на ваш шлюб.

  Клея радісно схопилася і поцілувала батька в щоку.

  - Дякую, таточку!

  Але король зупинив її жестом королівської величі, піднявши праву руку.

  - Але!

  - Але?

  - Але що? - в один голос вигукнули молоді люди.

  - Ми маємо умову. Ви знаєте, що у разі шлюбу королівни з лицарем не королівського походження передбачено виконання особливого доручення…

  - Однак, татусю, хіба Дьйорк мало показав себе у турнірах? - спробувала сперечатися Клея.

  - Слухаю Вас, Ваша величносте, - в той же час смиренно промовив Дьйорк, розуміючи, що суперечка його коханій нічого не принесе. Краще виконати волю короля і тоді він законно й без жодних застережень стане чоловіком Клеї.

  - Ось, дочко, тобі варто повчитися у лицаря смиренню, - з докором промовив Гриус Четвертий.

  - Отже, Наша воля полягає в тому, що тобі треба піти, не знаю, куди і принести те, не знаю, що! Але воно має бути саме тим, чого я довго чекаю. Чого так довго чекає вся наша династія.

  Кохані здивувалися і нічого не розуміючи дивились одне на одного.

  - Ваша величносте, це що - загадка якась? - спитав Дьйорк.

  - Ні, зовсім – ні. Точніше – загадка, навіть, для мене. Я б, навіть, сказав - Енігма ... (* Enigma - загадка, а в розумінні короля - загадка найвищого рівня).

  - А можна, детальніше?

 - Сподіваюся, ви знаєте, шляхетний лицарю, що правляча династія Гриусів, на превеликий жаль народу, живе зовсім недовго, тоді як у королівстві злісних тролів правителі живуть удвічі більше за нас... Ми стурбовані таким станом справ. У той же час, Ви, як претендент на руку королівни Клеї, теж не може бути не засмучені цим.

  Дьйорк із завмиранням серця, кивнув. Він, справді, думав про це раніше.

  - Ваша величносте, Ви могли б спорядити розвідувальну експедицію до країни тролів.

  - Ні, лицарю Дьйорк. Вони мають чорну магію. А ми не можемо її використати. Це означатиме крах нашого королівства…

  Ми маємо виходи в інші світи.

  - У королівства? - не зрозумів Дьйорк.

  - Ні. Це наша велика таємниця. Не у королівства, а в світи!Тому ми зараз приведемо вас до присяги. І Ви повинні будете присягнутися, що мовчатимете серед ворогів нашої держави про те, що ми зможемо Вам довірити.

  Король урочисто підвівся з трону. Дьйорк наслідував його приклад, а потім схилив коліно.

  - Клянуся своїм родом Монтегю та землею Еронеєю зберегти в таємниці відомості, отримані від нашого монарха, Його Величності Гриуса Четвертого!

  -  Хай буде так! - поклав свою долоню на схилену голову лицаря батько  Клеї.

  - На вершині нашої священної гори є брами в інші світи. Не нашої землі! Звідти мені вже доставляли деякі речі. Вихідці звідти називають їх артефактами. І Ми вам їх покажемо. Вони не схожі на наші. Але, Ми не змогли розгадати їх призначення, і вони не допомогли Нам.

  Здивовані секретом монарха, Дьйорк із Клеєю переглянулися. Про що їм ще доведеться дізнатися?

 Король підвівся з трону і відкинув драпіровані завіси за ним. Погляду здивованої королівни відчинилися двері, про наявність яких вона, навіть, не підозрювала. Будучи зовсім маленькою, вона облазила кожен куточок палацу, як їй здавалося. Але, в тронну залу її ніколи не пускали. Та для неї тут нічого цікавого не було. Не те, що на горищі прислуги, де можна було знайти з предметів старовини все, що завгодно.

  Гриус ледве штовхнув важкі двері й жестом запросив їх йти за ним. Особливо спертого повітря тут не відчувалося. І незабаром стало зрозуміло, чому. За кілька кроків від дверей знаходився спуск у просторий підвал.

  Опинившись у ньому, лицар ледь не свиснув. А Клея, зовсім по-дитячому вигукнула: "Ух ти"! По-перше, підвал був чистим. Тобто, вільним від пилу. Хто ж тоді тут постійно прибирав? Якась таємна прислуга? По-друге, тут було стільки цих… артефактів, що просто очі розбігалися. Підвал нагадував виставковий музей…