Читати книгу - "Одужуй, Всесвіте!, Костянтин Козловський"

- Розвантажуйте та готуйтеся до вильоту, - старший зміни зустрів шахтарів без лагідних обіймів.

Суворий високий чорнявий хлопчина сьогодні виглядав особливо стурбованим і втомленим:

- Чого стали? Нічого не чули? Скорше працюйте!

Єва і Піт провели в космосі три земних доби і не чекали такого палкого прийому.

- Що сталося? - Петро окликнув старшого.

- Астероїди… виявили з десяток великих об’єктів недалеко від нас, що рухаються в бік Землі. Лишилося менше місяця.

- Як?.. Що?… це не можливо, - в розмову втрутився Айзек.- Менше місяця... Наука на такому рівні, щоб ми їх за рік виявили.

- Земні новини так само кажуть, - чоловік втомлено видихнув. - Тому зажраті земляни придумали собі, що це ми тут нахімічили з камінням й запустили його в тому напрямку.

Піт перекинувся з Євою втомленим поглядом:

- Нащо нам туди?

- Сили космічної оборони будуть збивати їх на підльоті, а ви мусите зібрати дрібні шматки, щоб ті не впали в атмосферу.

- Шанси є?

- Кажуть, що нікчемні. Занадто багато метеоритів. Кожний не менше десяти кілометрів завбільшки. Є і більші шматки, - старший вказав на док і пішов зустрічати інших мандрівників.

- Яка ж там швидкість, що вони за місяць досягнуть Землі? - Піт міркував вголос. - Нам туди добиратися не менше…

Команда стояла на місці, лиш поглядом проводжаючи хлопця, що рушив до інших човнів.

- Не завжди хочеться бути правим… - Айзек почухав потилицю.

Єва опустила очі. Дівчина відчула дивну суміш різнобарвних почуттів від доторку до істини. Тільки вони втрьох, два шахтарі та зниклий вчений, знали справжнього винуватця усього дійства.

Випадкові компаньйони під вдумливе мовчання рушили до човна, який саме розвантажував автоматичний кран. Із нутрощів велетенської залізяки робот механічними кінцівками виймав здобич, яку Піт з Євою вихопили під час космічного полювання.

- Ці створіння, - космошахтарка порушила недоторканну тишу. - Вони існують десь в паралельній реальності?

- Не зовсім, - Айзека здивувало питання, бо він, як і решта землян, думав зараз не про науку. - Не всі об’єкти навколо нас тривимірні. Є і такі, як Церера і Паллада. Це всього лиш тінь, яку справжні вони відкидають із вищих вимірів. Схоже на те, як ми бачимо свою на шматочку паперу чи стіні.

Єва випадково кинула погляд на підлогу.

- Нас хочуть знищити камені… - Піт вийшов з анабіозу.

- Це тут вони бездушні шматки каміння. А там… - Кріс сумно зітхнув. - Всесвіт достатньо великий, щоб втілити в життя найбожевільніші ідеї…

Компанія підійшла до свого транспорту і зупинилася. Втома та сум майже здолали шахтарів, які так чекали на омріяний відпочинок.

- Раптом ми зможемо з ними домовитися? - Єва задумливо промовила вголос, не звертаючись ні до кого.

- Пані, - так само відсторонено відповів вчений. - А Ви коли-небудь домовлялися із застудою?

*            *          *

Відчинилися автоматичні двері невеличкої каюти. Порожній коридор зустрів Єву блідим технічним світлом з монотонним дзижчанням старих продовгуватих ліхтарів. Дівчина пройшла повз кавову пляму на підлозі, яку ніхто не чіпав вже кілька тижнів. Останній раз космошахтарка бачила прибиральника в місцевому барі минулої суботи. Він так нализався, що не міг стояти на ногах. Все співав щось про «… дім, милий дім…».

Землю було знищено… ну як знищено? Планета продовжить існувати, але життя навряд чи колись на ній з’явиться. Не встигли… У «Фішері» лише два місця, а Кріс так скучив за домом. Чи побачив він його? Це Єва завжди лишалася у відпустку на базі - маленька самотня сирота. Із розваг лишень крісло-гойдалка перед ілюмінатором, з якого відкривається найдорожчий пейзаж у Всесвіті. А іншим завжди було, куди повертатися. Донедавна…

За час вимушеного відпочинку дівчина примудрилася осилити кілька книжок вченого. А він був ще той розумник! Там навіть сховалася відповідь, чому Кріс стільки часу провів у гіперпросторі. Та кому воно зараз треба?

Космічний апарат Айзека нарешті відремонтував електрик - виявилося нічого страшного. Тепер вона могла відлетіти до «Галлея». Вчений рекомендував саме туди, бо на станції лишилися найпритомніші люди. Та й корабель, що розвиває три відсотки світлової швидкості, домчить всього за рік, а там вони обов’язково щось придумають.

Єва опустилася в крісло й увімкнула бортовий комп’ютер.

- Вітаю. Я Автономний Дослідницько-Аналітичний Модуль. Скорочено - АДАМ. Чекаю на команди.

- Міжнародна космічна станція «Галлей». Побудуй маршрут.

Штучний інтелект задзилинчав розмаїттям цифр на моніторах. Дівчина увімкнула двигуни й озирнулася, прощаючись із базою, якій віддала не один рік. Вона не знала, що чекає попереду, та тут точно не варто було лишатися. Може десь серед зорь Єва зможе знайти свій дім, свій маленький затишний куточок. Може десь далеко за десятки, сотні, тисячі, мільйони світлових років є місце, де Всесвіт ще не одужав від життя…

Кінець