Читати книгу - "Одужуй, Всесвіте!, Костянтин Козловський"

- То де Ви були? - вже більш буденно запитав Петро.

- Як де? На Міжнародній космічній станції, - вчений збентежився через дивне питання.

- Та ні. Це усім відомо. Я про ті 10 років, що Вас вважали зниклим безвісти…

Кріс підняв обидві брови і навіть підвівся, майже діставши головою стелю невеличкого відсіку, призначеного для харчування та відпочинку космошахтарів:

- Десять років? - здивовано пробурмотів він.- Який сьогодні день?

- Ви зникли безвісти 2079-го, а зараз 6 лютого 2089-го року…

- Я нікуди не зникав…- Кріс знову опустився на кушетку.

Намагаючись второпати жарт долі, він дивився то на Петра, то на Єву, у відповідь отримуючи таке ж нерозуміння.

- Повертався додому із відрядження. Останнє, що пам’ятаю, це спалах в районі Юпітера. А далі… - Айзек зупинився на мить. - …опритомнів у себе в кабіні і увімкнув сигнал SOS.

- Завдяки йому ми Вас і знайшли, - Петро сором’язливо опустив очі. Хлопчина хотів почути захопливу історію космічного пірата, натомість побачив на збентеженому обличчі кумира звичне сіре «не знаю».

Не знаю - найдивніша річ у світі. Це і межа, за яку деякі ніколи не вийдуть, і стимул шукати нове, невідоме, приховане за лаштунками. Люди завжди «не знають» із двох причин: щоб не робити або щоб щось робити… Це і велетенські гальма, на які тиснуть, щоб не перетнути рубікон дозволеного, і швидкісний двигун, який запрацює із стовідсотковою віддачою та віднесе вас подалі, за горизонт.

Далі подорож минала в мовчазній атмосфері «незнання». Якщо сам Айзек каже «не знаю», то мабуть і зорі не відали, де той був.

- Я дещо згадав, - Кріс стрімко увійшов до рубки керування. - Тільки не вважайте мене божевільним.

Петро і Єва озирнулися.

- Не пам’ятаю, де саме був. Я нічого не бачив, але дещо чув…

- Хм, - Петро перебив Айзека. - База звертається до усіх шахтарських судів у досяжному радіусі. Просить вивантажитися і рушати у бік Землі.

- Щось сталося? - буденно запитала Єва.

- Поки нічого не кажуть…

Піт знов спрямував увагу на вченого:

- То що Ви чули?

- Навіть не уявляю, чи варто комусь таке казати, - в цей момент Кріс походив на шпигуна, якого застигли під час звершення темної справи. - Я чув голоси. Здається два…

Екіпаж «Фішера» уважно слухав.

- Вони розмовляли про третю особу, що сильно занедужала.

- Може це був сон? - озвалася Єва.

- Може й сон, та занадто реальний, - Айзек бухикнув декілька разів, набрав у легені повітря і продовжив. - Одну звали Церера, а іншу - Паллада.

- Прямо як наших знайомих, - Петро підморгнув дівчині.

- Вони обговорювали, як допомогти своїй сестрі.

- Це Ви зараз про карликові планети? - Єва скептично зиркнула на вченого.

- За що купив, за те й продаю… Вони сказали, що сестра хвора і благає допомоги.

- І що ж це за сестра?

- О, згадав! - Кріс підняв угору палець. - Її ім’я - Гея.

- Гея? - Петро примружився, згадуючи щось знайоме. - Це ж Земля по-нашому. На що ж вона хвора?

- Мені не відомо… Але вона сильно страждає. Її тіло ґвалтують, нівечать якісь паразити. І сестри збираються їх знищити, як вже колись робили.

- Ви точно вчений? - скепсис Єви набирав обертів.

- Звучить дійсно ненауково… та пригадую одну зі своїх праць, - Айзек підвів очі догори. - Давно це було…

- Ви про «Життя і не тільки»? Читав її нещодавно, - зіниці Петра запалали хитрющими вогниками.

- Точно! Молодість… Ця книга стала справжньою гімнастикою для «сірої речовини». Скільки зухвалих теорій там висунуто… - Айзек ностальгічно зітхнув.

- І що ж там такого революційного написано? - Єва дивилася на чоловіків, як на маленьких хлопчиків, що за мить до цього вчинили шкоду.

- Наприклад, що є різні рівні існування.

- Це як?

- Я колись виділив три: мінеральний, рослинний і тваринний… І всі вони певною мірою «існують», - на останньому слові вчений зробив великий наголос, наче акцентував увагу, що всі ці рівні живі, співставні і мають однакові права у Всесвіті.

Корабель поступово наближався до станції. Команда спостерігала, як один за одним човни рушали в бік дому.

- Що ж там таке? - Піт звернувся до Єви.

Остання спокійно міркувала над чимось у своєму кріслі. Айзек стояв поруч, та раптом дівчина окликнула вченого:

- Тобто Ви вважаєте, що чули діалог двох карликових планет?

Вчений отетерів від несподіванки, та все ж відповів:

- Не виключаю такої можливості.

Від почутого роззявив рота вже Петро:

- Де ж Ви могли їх почути?

- Мабуть потрапив у вищі виміри.

- Це ще куди? Ви ж наче не віруючий.

- Маю на увазі простір з більшою за три розмірністю.

Єва переключилася і зі стовідсотковою концентрацією почала щось перевіряти на командній панелі. Узявши приклад з колеги, Петро кинувся готуватися до посадки.

- Може Ви повернетеся до харчового відсіку? - не відволікаючись від роботи запитала жінка у гостя.

- З Вашого дозволу лишуся тут…

Вчений спокійно, не галасуючи, стояв позаду команди та чекав на завершення маневру. «Фішер», як та комашка чи дрібний зоряний метелик, пританцьовуючи опускався до технічного доку, а пейзаж з розмаїття міріад сяючих зір зостався далеко позаду, щойно екіпаж разом із випадковим гостем покинув судно.

Видобувна станція походила на мурашник, в якому кожна частинка рухалася за планом. Одні кораблі заходили на посадку, інші злітали. Напарники не пам’ятали такої активності з минулого літа, коли понаднормову працю оплачували ще в подвійному розмірі.