Читати книгу - "Відьомський шабаш , Лія Тан"

Поклавши всі свої відьомські атрибути, які прихопила з собою, на переднє сидіння пасажира, я сідаю за кермо, й рушаю з місця.

Знову дзвонить телефон. Виїхавши з двору я змушена зупинитися, аби зняти слухавку. Це знов Поліна.

— Орисю, я купила мало гарбузів. Заскоч, будь ласка, в магазин та візьми іще з десяток, але різних за формою та розміром. — просить подруга.

— Гаразд заїду! — погоджуюся і рушаю з місця.

Їду швидко, адже хочу приїхати вчасно на вечірку. Бо прибути передчасно у мене вже не вийде. Ще ж гарбузи потрібно купити.

Стараюся їхати бічними вулицями, аби не втрапити в тягнучку. Доїжджаю до світлофора, як загоряється червоне світло. Я на мить пригальмовую, і оскільки пішоходів на зебрі немає, їду далі.

Та вже за кілька секунд, чую завивання сирени позаду.

Глипаю у бічне дзеркало, і торопію. У ньому бачу патрульну машину.

О, ні! Тільки не це! Я ж тепер нікуди не встигну.

Шалене хвилювання охоплює тіло. З’їхавши на узбіччя, вмикаю аварійні вогні.

З шаленим хвилюванням чекаю доки до мене підійдуть патрульні.

Опускаю вікно, коли поруч зупиняється поліціянт. Чоловік у формі представляється, й одразу зачитує мені статтю мого порушення.

— Я перепрошую! Мені страшенно прикро, але я дуже поспішаю. — починаю проситися. Від шаленого хвилювання здається з голови всі розумні думки повтікали, тому бурмочу у пів тону. — Я більше так не буду.

Та патрульним здається байдуже. До нас підійшов іще один чоловік. Разом вони вимагають пред’явити документи. Виконую прохання поліціянтів, і страшенно нервую, коли поруч зупиняється іще один молодик у формі.

Перший чоловік передає мені документи й питає.

— Куди ви так поспішали, Орисю Борисівно?

Я нервово кліпаю, й кажу правду.

— На Гелловін!

— То вам потрібно було на мітлі летіти, так і в корки б не потрапляли, і аварійну ситуацію на дорозі, б не створювали. — віджартовується другий поліціант.

— Відпустіть, будь ласка! Я справді більше так не буду. — прошуся, бо як викрутитися з цієї ситуації не знаю.

— Ні, шановна! — заперечує перший чоловік. — Ходімо з нами. Будемо оформляти протокол.

Мені страшно. Це моє перше порушення за дев’ять років. Не хочу псувати свою репутацію. Але схоже на диво сподіватися марно.

 А, що ще скаже тато, коли дізнається?!!