Читати книгу - "Обіцянка, Вайлет Альвіно"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ой...
Я застигла...
А що це торкається моєї ноги?!
Ааа! Караул... це його...
- Саш... Саш... відсунься...а? - І спробувала посунути його тушку руками. Ногами вирішила не рухати...від гріха подалі...
Та натомість хватка його стала навіть міцніша... Та ще й деякі специфічні метаморфози почали відбуватися...
Щоб його!
- Саш! - рявкнула від безвиході.
Ну він і піскочив
Та чомусь опинився не в сидячому положенні...а в лежачому... на мені...
А я, пам'ятається, все ще гола лежала, тому так...пробудження в нього було цілковите...
- Аліно? - він декілька секунд дивився на мене. Пильно так дивився, але здається ніяк не міг зрозуміти де він, і що відбувається.
Опустив очі до низу, де йому відкрилася дуже цікава картина на мої груди. Легенько гойднув тазом, викликаючи у мене одночасно табун мурах і паніку.
- Ее, Саш... а може не треба?
- Аліно? Ааа...це не сон? - нарешті в його очах почало з'являтися розуміння ситуації.
- Доброго ранку..., - не знайшла сказати нічого кращого.
- Ох йо! - і нарешті він скотився з мене, при цьому очевидно рятуючи свою честь та гідність і тим самим забираючи у мене ковдру.
- Аа! Куди? Віддай! - я схопилася за край, що хотів втекти від мене тим самим намагаючись прикрити хоч щось.
Його погляд знову впав куди не слід...
І ковдру він відпустив...
Зовсім...
Тепер вона була у мене вся, і вже мої очі дивилися туди куди не треба.
Зрозуміти що нікуди нам з під спільної ковдри не дітися, зайняло декілька хвилин.
Так...чимало, дорослі люди ніби. Та похмілля й стресова ситуація не сприяють адекватній роботі мозку.
- І що будемо робити? - спитав Сашко, намагаючись взагалі не дивитися в мій бік.
- Нуу...вдягатися? - Можна було звичайно подумати про більш глобальні проблеми, та питання голого тіла зараз як-не-як гостро стояло на питанні денному.
- Ти знаєш де твій одяг?
- І гадки не маю...
- Закрий очі, а я пошукаю, - запропонував друг. Що ж пропозиція раціональна.
Замружилася й дала добро на пошук нашого одягу. Але просто не змогла втриматися й все-таки підглянула... Трясця, а зад у нього таки гарний. І чому я раніше не помічала?
- Хей! Ти підглядаєш! - здається мене спалили.
- Та то щось в око попало, - спробувала викрутитися я, та мені не повірили. А через секунду, в око й справді щось потрапило...
Одяг, яким у мене жбурнув друг.
Мені люб'язно повідомили, що спідня білизна друга вже на місці і я можу зайнятися своєю. Сіла на ліжку спиною, ну щоб не підглядав як я. Та очевидно не мені одній цікаво, що там і як. Як виявилося моє відображення було непогано видно у дзеркалі шафи.
- Хей! - кинула в нього подушкою
- Що?! Око за око, подруго.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обіцянка, Вайлет Альвіно», після закриття браузера.