read-books.club » Публіцистика » З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко 📚 - Українською

Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"

68
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "З часів неволі. Сосновка-7" автора Левко Григорович Лук'яненко. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 ... 165
Перейти на сторінку:
з окрайцем хліба і зі смаком з’їв. З компанійської звички ділитися хотів було запропонувати трапезу і своїм сусідам, та схаменувся: вони ж чекісти! — і з’їв сам.

Мене хилило на сон, в мозку: “Куди вони везуть? Що там на мене чекає?” Хотілось спати, бо ж ніч для того і є. Я почав дрімати. Незабаром авто заїхало до незнайомого мені двору і за лічені хвилини я опинився в невеликій кімнаті перед черговими наглядачами тюрми. Вони витрусили кишені мого пальта, штанів, обмацали всього, забрали попругу зі штанів, шнурки з черевиків, заповнили якісь папери, завели до кімнати з метр квадратний розміром під назвою “бокс” зі словами: “Тут будеш до ранку”, — замкнули двері боксу ззовні.

Я оглянув бокс: три побілені стіни, четверта стіна — двері. Якийсь квадратний колодязь. Високо вгорі — кілька круглих дірок для вентиляції. Проте сухо й не холодно. Пофарбована долівка, чиста. У мене було товсте зимове пальто, отож я ліг у ньому на квадратний метр підлоги, скрутився калачиком і міцно заснув…

Українська робітничо-селянська спілка заарештована

5 травня 1961 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про посилення відповідальности за цілу низку злочинів. Він нацькував “правоохоронців” на ще запеклішу боротьбу з українським націоналізмом. Так, того ж 1961 року в столиці галицької України Львові судили нас — групу націоналістів у складі автора цієї книги Левка Лук’яненка та ще кількох осіб — Івана Кандибу, Степана Віруна, Олександра Любовича, Йосипа Боровницького, Івана Кіпіша та Василя Луцьківа. Групу, яка за задумом організаторів мала б стати партією, називали Українська робітничо-селянська спілка (УРСС).

Суд відбувався у невеличкій залі будинку обласного управління КДБ в атмосфері абсолютної ізоляції й таємничости. Навіть на оголошення вироку до залп не впустили жодної душі з найближчих родичів. Суд визначив кару: Лук’яненку, себто мені, — страту, Кандпбі — 15 років, Віруну — 12, Любовичу, Кіпішу, Боровниць-кому і Луцьківу — по 10 років ув’язнення у концтаборах суворого режиму.

Наша УРСС відрізнялася від інших підпільних груп, що досі виникали в Західній Україні, в ті роки як за складом членів, так і за стратегічним напрямком боротьби.

Я — східняк. Закінчив юридичний факультет найбільшого в Радянському Союзі Московського державного університету імени М. Ломоносова. Роботу в Галичині починав у райкомі Комуністичної партії, потім перейшов до адвокатури. Дружина моя — також зі східної України. Всі мої зовнішні прикмети керівництву области вказували як на людину комуністичних переконань, яка мала б в Галичині поборювати місцевий націоналізм і зміцнювати радянську владу.

Іван Кандиба працював адвокатом Глинянської районної юридичної консультації Львівської области. Закінчив юридичний факультет Львівського університету імені І. Франка. Жив у Львові.

Степан Вірун — комуніст. Закінчив Львівську партійну школу. Працював у райкомі КПУ, потім у райспоживспілці. Одружений з полтавчанкою.

Олександр Любович працював інженером відділу землевпорядкування Львівського обласного управління сільського господарства. Був одружений.

Іван Кіпіш мешкав у Львові і працював міліціонером в охороні різних об’єктів. Теж був одружений.

Йосип Боровницький працював слідчим Перемишлянської районної прокуратури Львівської области. Дружина Романа, з якою тоді щойно одружився, — львів’янка. Вона тяжко звикала до життя в районі. В Перемишлянах їй бракувало культурного середовища.

Василь Луцьків жив у селі. Працював завклубом, а потім — завфермою. Ще був молодий і неодружений.

Відповідно до матеріялістичного світогляду комуністів ми були порівняно з селянами не голодні, то й не було підстав припускати, що ми незадоволені радянською дійсністю. І все ж таки чекістам потрапили до рук докази нашої антирадянської діяльности, і вони нас заарештували, ясна річ, з відома і благословення Москви.

Життя у слідчій камері

За правилами, які діяли 1961 року, звинуваченому не давали газет, а в камері не було радіо. У політика, що звик стежити за поточними подіями, через такий інформаційний вакуум настає сенсорний голод.

Слідчі, створивши у в’язня почуття емоційного голоду, підсаджують до нього сексота (“квочку”) і через нього намагаються добути інформацію про людей, зв’язки, документи, можливо, зброю і т. ін. Цей метод належить до недозволених і все ж без нього майже ніколи не обходиться.

Потрапивши до в’язниці, постановив собі, що розповідатиму співкамерникам лише те, що вже відомо слідчому і жодного слова — про що вони не знають. Коли б слідчих цікавили тільки люди, документи та різні факти підпільної організації, то це було б правильно. А позаяк вони вивчають і саму особу (нахили, звички, сильні і слабкі риси характеру, інтелектуальний рівень, самостійність в організації чи психологічна залежність від когось, міра відданості ідеї та багато чого іншого), то таке моє рішення виявилося не зовсім вдалим, бо все ж чекісти отримали більше інформації, аніж треба було б їм дати.

Проте в слідчій в’язниці я зовсім не падав духом. Обмежений простір? Я жив уже 7 років у солдатській казармі під наглядом командирів і до цього звик. Погана їжа — в армії вона була не набагато краща, а в студентські роки загалом жив упроголодь. Відірваність від сім’ї? Так козацький ідеял, в якому себе давно виховав, передбачає холостяцьке життя. Одяг? Він ніколи не був предметом особливої уваги. Мене ніщо не гнітило. Читав багато книжок з тюремної бібліотеки. Поводився бадьоро і загалом, здається, почувався добре.

Невзабарі до мене підсадили якогось Білика. Він пояснив свою появу тим, що, мовляв, слідчі поновили слідство за новими обставинами і його у зв’язку з цим привезли з концтабору до обласної слідчої в’язниці КДБ. Він учив мене повстанських пісень. Час від часу разом з ним бадьоро марширував військовим кроком вздовж тюремної камери і завзято співав:

Не пора, не пора, не пора

Москалеві, ляхові служить…

I махав кулаком у бік москалів, що були за червоними дверима нашої камери. Я знав, що наглядач у коридорі чує наше марширування і Франків марш і неодмінно доповість слідчому, але просто не боявся. Хотів бути самим собою і відчував внутрішнє задоволення від того, що маю сміливість бути самим собою. Побороти страх — означає здобути перемогу над собою, здобути перемогу духу над тілом. Це дає велике задоволення. Хоч і не зовсім поборов страх, проте зробив чималий крок у звільненні від нього.

Троє в чорних костюмах

Арешт нашої підпільної організації був настільки важливий, що Москва вимагала щоденної інформації про поведінку групи. Вона не мала особливої довіри до України загалом, її більше цікавили масштаби націоналістичної

1 2 3 4 ... 165
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"