Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Краєм ока Айза помітила на іншому краю вулиці ще одну фігуру: вона вийшла з одного з непримітних провулків і тепер йшла трохи перед нею. Чоловік – а Айза й не сумнівалася, що це був чоловік – випромінював таку впевненість і, здавалося, злість, що Айза навіть трохи стишила крок, щоб часом не порівнятися із ним. Вона очікувала, що рано чи пізно фігура заверне далі, в один із численних провулочків і відгалужень Квітневої вулиці; ось тільки чоловік, здавалося, йшов в один із нею бік. 

Вона слідкувала за ним звіддаля, не наближаючись, але в якусь мить він почав іти повільніше, а потім і зовсім різко зупинився. Айза не встигла підлаштуватися під його крок. Вони спершу порівнялися, а потім вона ще й трохи його випередила. Навіть не усвідомлюючи цього повністю, Айза пришвидшила крок – опинитися на одній вулиці під ранок зі злим чоловіком – це зовсім не та ситуація, в якій мріє опинитися будь-яка жінка, навіть якщо в неї на поясі висить гостро заточений серп. 

 – Вибачте! – раптом почула вона ззаду. Голос був глибокий і приємний – такий очікуєш почути від оратора чи актора театру, а не від маніяка. Айза зловила себе на тому, що її ноги встали самі собою. Вона поволі озирнулася. Чоловік наздоганяв її, махаючи рукою, і тільки коли Айза побачила його лице, змогла нарешті розслабитися. 

Це точно був некромант. Сумніватися у цьому не доводилося: на поясі в нього висів кинджал, а між складками його дорогого (надто дорогого, як на смак Айзи) плаща ховалися нитки талісманів і амулетів. 

Скоріш за все, це був один із тих шарлатанів, які нічого не могли зробити без втручання артефакта. Айза таких не те, щоби зневажала… Гаразд, вона їх зневажала. Якщо людина не може запам’ятати плетіння закляття третього ступеня в голові, їй не місце у рядах некромантів. 

 – Не підкажете, як мені пройти до “ривого горба?