Читати книгу - "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно"

— Речі розбери, валізи дратують, уже всі пальці собі оббив об них, — вимагає Ігор. — Однаково з цієї квартири нікуди не поїдеш, тобі її залишу.

— Мені нічого не потрібно, — гордо підкидаю голову.

— Так, а як же, — він осміхається. — Не дурій. Я розлучаюся, залишаю тобі квартиру і гроші. Бізнес відкриєш і заживеш. Облиш, куди ти без грошей і розкоші, до якої звикла? В утриманки? Я не хочу, щоб моя дружина падала так низько.

Я кривлюсь, як від сильного ляпаса, й хочу вірити, що він принижує мене наостанок ненавмисно, просто… так про мене піклується.

Ігор йде на роботу, а я розбираю речі, складаю їх на полички й все ж телефоную Насті, прошу, щоб вона приїхала.

— А адреса? Чи… — вона замовкає, а після мого важкого зітхання каже: — Зрозуміла, я приїду, але ввечері.

Я знаю, що їй теж важко, тому що в неї дитині пів року, але мені стає по-справжньому нестерпно перебувати у квартирі, де ще вчора в нас усе було добре. Ігор пестив моє тіло, цілував, у пориві пристрасті розірвав пеньюар. Він ані краплі не змінився! Не охолов до мене, продовжує приділяти увагу й дарувати подарунки, їздити зі мною на відпочинок. Його затримки на роботі були для мене лише доказом того, що мій чоловік дуже зайнята людина і йому бракує часу.

Відчайдушно хочеться відмотати час назад і залишитися вдома, а не везти йому обід в офіс, не дивитися через скляну перегородку, як він цілує іншу й не тікати в сльозах додому. Попри впевненість, що краще було дізнатися зараз, я хочу повернутись у вчора, коли ще все було добре. Щоб зберегти цю мить у пам’яті й не їхати до офісу.

Час до приїзду Насті я займаю безцільним топтанням на одному місці. Готувати я, зрозуміло, не збираюся. У нього незабаром буде законна дружина, а ми розлучаємося. Нехай вона варить йому борщі й дивує кулінарною майстерністю. Дзвінок у двері змушує вийти з трансу, я йду відчиняти двері, а за пару секунд опиняюся в обіймах своєї подруги.

Вона міцно обіймає мене за плечі. Гладить. Заспокоює, коли я плачу. Мої плечі здригаються від ридань, у голові туман. З вином справи йдуть значно краще, я починаю відчувати злість і ненависть до Ігоря, вивалюю на Настю все, що тільки можна. За годину подруга важко зітхає й каже, що їй час, просить нікуди не вляпатися, поки вона буде няньчити сина.

Знехотя, але я відпускаю її. Зачиняю за нею двері і йду збиратися, щоб піти хоч куди-небудь. Вмикаю музику на всю гучність і навіть підспівую. Погляд падає в дзеркало. У віддзеркаленні зовсім інша я: рішуча, смілива й горда. Така, якою я була до заміжжя. Якось так склалося, що після весілля з мого гардеробу зникли ледве не всі гарні речі. Ні, вони були, але далеко не такі вузькі, з невеликим декольте й завдовжки мінімум до коліна.

Як, а головне, коли я перетворилася в бабцю?

Дістаю своє найвідвертіше плаття, роблю укладку, наношу макіяж, з жахом зазначаючи, що навіть косметики в мене тепер менше. Може, тому Ігор пішов? Тому що я припинила фарбуватися вранці, робити укладку, могла кілька днів не мити волосся. Може, справа зовсім не в моїй неспроможності як матері?

Я відкидаю важкі думки й досліджую контакти свого телефону. Каміла, Люда, Ольга. Я перечитую імена дівчат і не знаю, кому зателефонувати, тому що ми не бачилися щонайменше рік. Здається, Мілена була моєю хорошою подругою, до того ж вона завзята тусовщиця. Набираю її номер і після трьох гудків з того боку лунає спокійне:

— Алло.

— Мілен, привіт, це Валерія Селезньова, пам’ятаєш? Я тут раптом зрозуміла, що ми так давно не бачилися!

— Лєрка? — у голові дівчини вчувається подив. — Охрініти! Рік тебе не чула. Щось сталося?

— Ні, просто… може, зустрінемося? Потусимо, як раніше.

— Так, можна, ми в «Мандарин» збиралися. Підтягнешся? Думаю, усі дівчата будуть раді тебе бачити.

— Ви всі разом збираєтеся?

— Ну, так, — безтурботно відповідає Мілена. — Майже вся компанія. Пару дівчат не вистачає, але вони заміж вискочили й дітей народили, тож все… — вона сміється й додає: — жодних тусовок.

— Дуже добре, у скільки в Мандарині?

— О сьомій. У нас ВІП, ти набери, як приїдеш.

— Добре.

Після розмови мій настрій значно поліпшується, я заходжу на кухню, щоб перекусити, й бачу напівпорожній холодильник. Відразу з’являється бажання щось приготувати, але я швидко відганяю цю думку. Ігор не маленький, замовить доставляння. Я ж сказала йому, що більше не збираюся готувати. Нехай перекладає цей обов’язок на майбутню дружину.

Після години зборів на мене з дзеркала дивиться приваблива брюнетка із шикарними локонами й ідеальним макіяжем. Рівний розмах брів, довгі густі вії, очі бурштинового кольору й пухкі губи, обведені вишневою матовою помадою. Біля дверей зупиняюся лише для того, щоб дістати черевички із найвищими підборами-шпильками. Взуваюся і викликаю таксі через додаток, вводячи адресу клуба, у якому ми домовилися зустрітися.

Коли автомобіль прибуває, я перекидаю через плече клатч і виходжу на вулицю. На годиннику майже вісім, а Ігор усе ще не повернувся додому, якщо мій телефон не розривається від дзвінків із питаннями, де я.

Випитий алкоголь у крові підганяє і змушує діяти на емоціях. Сьогодні не хочеться ні про що думати, я маю спробувати відпустити себе й переступити через свою любов, тому що її більше немає.