Читати книгу - "Шлюбна ніч, Каміла Дані"

— Ми знайомі? — хамло. Я вже починаю розуміти, чому Наталя не хотіла з ним розмовляти. Дивиться на мене, як на шльондру, придбану за декілька баксів. Ні, я теж не дуже поважаю протилежну стать, але і ж не грубіяню всім підряд!

— Я хочу спілкуватися зі своїм сином! — ще один…

— Будь ласка, я-то тут до чого? Я керівник ресторану і засновник благодійного фонду. І вашого сина не знаю! – виродок. У мене навіть страх зникає, залишається тільки злість. Тільки відпочинок мені зіпсував, дурень!

— Я що, так змінився, що не впізнала? — Аня мала рацію. Не треба було йти на інтерв'ю. Тільки проблем додалося.

— Вибачте, мені сказали, що ви прийшли зробити внесок у мій фонд. Чи я щось не так зрозуміла? — починаю злитися. Боюся, можу не стриматися і наговорити зайвого. Фільтрувати мову, коли я зла, не вмію, і можу образити в пориві злості. Не дарма мене прозвали в ресторані Бефаною.

Це щось на зразок Баби Яги, тільки ім'я сучасніше, типу прізвисько.

— Гарний бізнес закрутила на мої гроші. Тільки чому Чванова в долю не взяла? Жадібна? — при згадці прізвища мого колишнього чоловіка у мене з очей сиплються іскри гніву. Боюся, що стриматись вже не зможу. Всередині вже прокинулася та, яку я так старанно ховала.

— Вимітайся нахрін і забудь сюди дорогу! — кажу крізь зуби, дивлячись в очі. Я вже готова вчепитися йому в горлянку. Скотини! Всі чоловіки — скотини!

— Прикрий пащу, я тобі не Артемчик! — відкидається на спинку крісла і відповідає таким же крижаним голосом.

— А я тобі не шльондра зі стометрівки! Кажи, що треба, і забирайся! — у голові я вже прибила цього виродка. Треба піти в зал днями, спустити пар, якщо з сексом не вийшло.

— Я вже сказав. А за те, що приховувала від мене сина, ми поговоримо пізніше. Даю тобі тиждень, підготуй дитину до зустрічі з батьком! — починаю сміятися на повний голос. Триндець! Що за світ такий — за популярність і гроші продають душу демону?

— Знаєш, ти вже третій за місяць. Звісно, більш оригінальний. Всі просили тільки моєї руки, а ти пішов більш цікавим шляхом, але неправильним. Я тільки не можу зрозуміти, з чого таке бажання стати батьком моїй дитині? Свою заведи! — дивлюся на цю брилу і розумію, що знайшла великі проблеми на свою голову. Але я будь-кому відгризу голову, хто стане на моєму шляху і захоче образити чи використовувати мого сина.

— А я чув, що жінка не забуває свого першого чоловіка. Мабуть, ти не жінка — стерво!

Підводжуся з крісла. Спираюся кулаками об стільницю. Усередині все горить вогнем і спрагою скрутити шию представнику сильної половини людства. Той страх, що я відчувала трохи раніше, перетворився на лють, і я готова до атаки.

— Так, я — стерво! І повір, свого першого чоловіка я пам'ятаю дуже навіть добре! Неможливо забути фізіономію, яка кинула тебе напризволяще. І ще, моєму синові не потрібен батько! — випрямляюся в повний зріст.

Чоловік підіймається на ноги. Робить крок до столу. Кілька миттєвостей дивиться в очі, неспішно обходить стіл. Ногою штовхає моє крісло. Зупиняється майже впритул до мене. Я стою, не рухаючись. У моїй голові просто все вибухає від надлишку негативної енергії. Обертаюся обличчям до чоловіка і підіймаю очі до його обличчя. У ніс вривається запах дуже знайомого парфуму. Серце починає тремтіти. Тільки не розумію: від чого? Страху? Злості? Чи спогадів?

— Як ти можеш пам'ятати його фізіономію, якщо твої очі закривала пов'язка?! — “Звідки?”, — проноситься у моїй голові. От Чванів недолюдок!

Великим пальцем чоловік торкається до моєї щоки й тягне донизу, до губ. З останніх сил намагаюся тримати себе в руках. Зачіпає нижню губу, натискаючи трохи сильніше. Не витримую і хапаю за зап'ястя. Стискаю пальці, впиваючись кігтиками в шкіру до крові. Реакції немає. Дивиться невідривно в мої очі. Не знаю, що він там хоче побачити й прочитати, але дивиться, як вовк на овечку.

Нарешті, не витримавши погляду, штовхаю однією рукою в кам'яні груди, і чоловік робить крок назад, відпускаючи моє обличчя. Спокійним кроком повертається і сідає в крісло. З руки просочується кров, маленькими крапельками капає на підлогу.

— Сім днів, не більше! Або я заберу у тебе сина! — голос спокійний і врівноважений.

— Чоловіче, я вас вперше бачу, який нахрін ваш син? Триндець, та щоб згнило це телебачення! — я вже трясусь від обурення, шокована від нахабства цього Бика. Його син, нічого собі заявочки!

— Якщо ти забула, то це я трахнув тебе в першу шлюбну ніч. А після тієї ночі твій чоловік до тебе не торкався, він сам мені сказав! Так чому ти мене злиш і все заперечуєш? Мало заплатив за твою невиннісь? Чт ти хотіла трясти гроші з мене, як з банкомата, народивши сина?! — я раптом розумію, як помилялася, коли сказала Максиму, що мені не потрібен пістолет.

Повільно обходжу стіл. Присідаю на краєчок стільниці. Прикриваю обличчя долонею, глибоко дихаючи. У голові повторюю, що це черговий пес, який побачив успішну жінку по телевізору і хоче прославитися за її кошт. З останніх сил намагаюся стримуватися.

— Ти сам хоч розумієш, що верзеш? Я спала з тобою?! Ти позбавив мене невинності?! – сміюся істеричним сміхом, закидаючи голову назад. У мене навіть у голові не вкладається, як таке можна вигадати!

— Я дивлюся, тобі слава всю пам'ять стерла! Так я можу нагадати! — дивиться на мене з-під лоба. Бичара!