Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

- Гаразд, вибачте, що потривожила, я знайду сама, - рішуче розвернулася, і майже бігом попрямувала дорогою до повороту.

Кроки позаду прискорилися, рівно, як і мій пульс. Господи, ну з'явися би вже хоч хто-небудь! Чому об одинадцятій годині нікого немає? Це ж майже пік робочого дня.

Піт котився вже не тільки від спеки. Уява підкидала яскраві картинки того, що зі мною зроблять ці виродки, і тому, коли мене раптом обігнав якийсь високий хлопець, я спершу шарахнулась убік, а потім, побачивши, що вбраний він пристойно, зачесаний, а в руках мобільний, зрозуміла, що це мій порятунок. Кинувшись до нього, схопила хлопця за лікоть, буквально вчепившись у шкіру нігтями.

- Будь ласка, допоможіть. Ці хлопці ззаду хочуть напасти на мене, - на мій подив, він спершу знехотя повернув голову в мій бік, потім обернувся назад, знову на мене, і перевів погляд на валізу, яку я волочила за собою.

Жодних емоцій на обличчі. Повна байдужість. Хлопець просто продовжував іти вперед, навіть нічого не відповівши. Тут мене прошибло здогадкою. Напевно, він не розуміє англійською. На вигляд чистий іспанець. Чорне волосся, укладене за допомогою гелю в проділ праворуч, модна коротка борода, яка зараз ледве не в кожного третього жителя планети чоловічої статі, темно-карі очі, можна сказати практично чорні. Високий, мужній, такий точно не кине на поталу цим шакалам. Напевно. У всякому разі, зараз мені в це дуже хотілося вірити. Але таке відчуття, що він навіть не звернув на мене жодної уваги. Як на комара, який сідає на футболку, і ти його не одразу помічаєш, поки не вкусить. Точно не знає англійської, інакше б уже що-небудь зробив, ну або хоча б сказав. Як мінімум, напружився б. Хлопці за нами не зупинялися, але й не наближалися. Трималися на відстані.

Я спробувала пробурмотіти моєму рятівникові те саме, що сказала раніше, тільки іспанською, але від хвилювання, крім слова "por favor" ("будь ласка"), нічого згадати не змогла.

Його сильне тіло, на якому я повисла, трохи витісняло страх, але що буде, коли він дійде до свого місця призначення? І де мені знайти Елю? Я квапливо йшла за ним, бо він навіть кроку не сповільнив, але мені головне йти, і дійти хоча б до людного місця, де я зможу так само вчепитися в когось іншого.

Не знаю, яким Богам дякувати, але раптом пустельну вулицю розрізав радісний вереск, у якому ясно чулося моє ім'я.

- Емі! - я сіпнулася від несподіванки, і повернула голову праворуч.

 Саме звідти до мене мчала моя товстушка. Ельвіра - повненька дівчина мого віку, з довгим чорним волоссям і живими, світло-карими очима, одягнена в короткі шорти і топ, що відкриває живіт, практично відірвала мене від іспанця, притягаючи у свої обійми. Я навіть озирнутися не встигла, щоб подякувати йому або хоча б вибачитися. Хоча причин ні для одного, ні для другого не було. Тож щойно я побачила, що після появи Ельвіри троє мерзенних типів спершу забарилися, зупинилися, а потім знехотя розвернулися й пішли у зворотному напрямку, я щиро стиснула подругу в обіймах, готова навіть закружляти її від щастя. Це було фізично неможливо через різницю в нашій статурі. Я - худорлява і трохи вища за неї ніяк не змогла б навіть зробити пів-оберту з моєю пампушкою на руках, але від радості, думаю, я б пішла на цей подвиг.

- Емі! Ну нарешті! Як я рада тебе бачити! - прощебетала Еля, оглядаючи мене з ніг до голови, ніби бачила вперше.

Утім, так воно й було. Раніше ми бачили одне одного тільки по скайпу і на фотографіях.

- І я рада, люба! Більше, ніж ти можеш уявити! Козлина водій висадив мене за воротами! - словесний потік ринув із мене, вихлюпуючи напругу, що накопичилася. - Сказав, далі не поїде. Я була в розпачі, не знала, що робити. Довелося йти самій, а потім ці. - Махнула головою в бік, куди пішла трійця. - Я так злякалася. Схопилася за іспанця.

- Α я й думаю, чого це ти за ручку з Андресом ідеш! Невже вже встигла підчепити? - перебила подруга, смішно округливши очі.

- Я навіть не знаю хто це! Просто він виявився єдиним у цій пустелі!

Еля взялася за ручку моєї валізи, схопила мене під лікоть і підштовхнула в бік повороту, з-за якого прийшла.

- Ну, аміга, тоді запам'ятай. Цей хлопець у рази небезпечніший за тих трьох. Ти думаєш, вони б не напали на мужика? Ага, зараз! Ще б пак. Якби на його місці був хто-небудь інший, не роздумуючи б всадили ніж у ребра, якби знадобилося. Але тільки не в Андреса! Цей розірве на дрібні шматки відразу трьох, зжере нутрощі й обгризе кістки. - Вона говорила так, ніби сама в це вірила, іноді обертаючись назад, немов перевіряючи, чи не йде він слідом за нами.

- Як це? Він такий спокійний на вигляд. Здається, навіть англійської не знає.

- Оооо, він знає англійську, - розсміялася подруга. - Просто йому ліньки зайвий раз розмовляти. Οсобливо з тими, кого він вважає дріб'язком, не гідним його. Ти від нього подалі тримайся, chica! Не потрібно тобі з ним зв'язуватися.

- Та навіщо він мені здався? - усміхнулася я у відповідь. - Я за нього схопилася тільки для того, щоб забрати ноги від цих козлів. І взагалі, поясни, чому мене висадили не там, де треба?

Дорога, якою ми йшли, була розбита, ніби тут щодня їздили танки. Валіза раз у раз поскрипувала, коли наїжджала на чергову купину, але Еля, по-моєму, цього навіть не помічала, продовжуючи тягнути її за собою, як ні в чому не бувало. Хоч би вона не розвалилася!

- Я підозрювала, що таке може статися, саме тому й пішла на зустріч. Деякі таксисти бояться заїжджати сюди. Трусять, що їх пограбують, хоча вранці це навряд чи. Усі ще дрімають після бурхливої ночі. Зазвичай годині до четвертої тут спокійно, як у морзі. - Ельвіра хрюкнула, і я розсміялася. Справді, спокійно. Я щойно відчула цей спокій на собі.

- Це ти мене зараз типу заспокоїла про морг? - закинула руку на її, не по-дівочому міцне плече, і притиснула ближче до себе.

- Si, chicca. У морзі нема кого боятися, а тут є. Тому нехай краще буде як у морзі! Mierda! ("Блін, бл***ь" - переклад з ісп.) - раптом вона скрикнула, витріщивши на мене свої карі очі з густими віями. - Ось я тумба без ручки! Ти ж їсти хочеш!