Читати книгу - "Одна ніч, Ясміна Лав"

Аліса

  - Ні, ні .... Я не можу в цьому піти, Лілько ...

-По-перше, ще як можеш .... По-друге, я тобі вже говорила, що на цю вечірку всі дівчатка прийдуть у схожих вбраннях. Ну... це такий дрес-код. 
І... По-третє, тобі дуже підходить... Це ж злочин приховувати такі форми.

Ліля - моя подруга і однокурсниця, і вона завжди знайде слова, щоб переконати мене в тому, що вона має рацію. Їй треба було йти вчитися на адвоката, а не на менеджмент.

Ми навчаємось на другому курсі в Державному Інституті Міжнародних Відносин, профіль – PR-менеджмент.
І ділимо вже два роки кімнату у гуртожитку. 
Сьогодні подруга вмовила мене піти з нею на вечірку.

За два роки дружби це друга вечірка, на яку змогла витягнути мене Ліля. 
Не люблю я всього цього - гучна музика, п'яні хлопці, бійки...а вони завжди є... 
Але подруга так просила... я не змогла відмовити.

І зараз я стою перед дзеркалом у страшенно відвертій і короткій шовковій сукні, білого кольору. 
На бретельках, з відкритим декольте і розрізом збоку, майже до талії, вишитим кристальними прикрасами і ... просто в шоці.

-Ліля, так у мене нічна сорочка, і та довша.
- Стій .... Не крутись ....

Говорить подруга, збираючи мої русяві локони і підв'язуючи білою стрічкою.

- Здуріти можна....- каже задумчиво дівчина, дивлячись на моє відображення у дзеркалі.
І хоч мені не подобається, такий відвертий образ, але так... Здуріти можна.

З дзеркала на мене дивиться юна дівчина, середнього зросту та витонченої статури. 
Сукня підкреслює тонку талію, високі груди і стегна, що виділяються...
Зібране, світло-русяве волосся відкриває красиву шию і жіночні плечі.
На обличчі зовсім легкий  макіяж. Пухкі червоні губи просто трохи підфарбовані блиском, а смарагдового кольору очі і так привертають увагу.
Тому Ліля обійшлася лише тушею.

Ніколи в житті я так не одягалася, тому стою і не можу вимовити жодного слова....
А подруга, користуючись моїм станом, бере мене за руку і тягне до дверей.

-Це твої .... - Ліля всовує мені в руки чорні босоніжки на шпильці і такого ж кольору клатч. 
Коли я повністю готова, то дівчина мало не бігом, веде мене на вулицю.
Потрібно було бачити очі комендантші, коли ми виходили за двері .... 
Навіть не уявляю що бабуся подумала про нас ...
Хоча, ні. Уявляю.

Дві розфуфирені дівчини, напівголі, посеред ночі вибігають з гуртожитку...
Просто клас... 
У Лілі, до речі, макіяжу побільше, та й плаття коротше. Сріблястого кольору, усеяне паєтками і з відкритою спиною.
А її світле волосся розсипане каскадом по спині. 
Але… Треба сказати – їй дуже личить.
  ***
Коли ми підходимо до дороги, то я помічаю, що Ліля веде мене до джипу, що вже стоїть біля тротуару, чорного кольору. І тут же уповільнюю крок ...
- Це мій друг машину надіслав ... Я ж казала що ми до нього на вечірку йдемо.

Так, дівчина справді говорила. Тільки тому я погодилася піти. 
Вона сказала, що цей захід її гарного знайомого і він їй дуже подобається.
Тільки самій їй буде не комфортно і я маю піти.

Як тільки ми сідаємо в джип, машина відразу зривається з місця, але подруга зовсім не реагує і я намагаюся заспокоїтися, не хочу виглядати боягузом.

-Почекай, хіба твій друг живе не в місті? - запитую Лілю, як тільки помічаю що ми повертаємо на дорогу з міста.
- У нього будинок у дачному селищі.
-Ким же він працює, що може дозволити собі там купити будинок...?

Та й Ліля завжди приходить з новими, дорогими речами. 
Як вона каже - це подарунки від шанувальника... Мабуть, у неї з цим другом не такі вже дружні стосунки...

-Бізнес...
   ***
Я спостерігала як ми проїжджаємо великі красиві будинки і думала про те, що якщо я захочу піти раніше, а Ліля залишитися, то доведеться вивалити за таксі кругленьку суму.
Ось же дідько... Не на такі дурниці я розраховувала витратити стипендію.

-Ну ось ... нарешті .... - каже Ліля і я перевожу свій погляд вперед.

Перед джипом відчиняються важкі, високі, ковані ворота. А за ними довга алея.
Я дивлюся на всі боки, але на вулиці вже зовсім темно, видно тільки дерева і світло ліхтарів, які проводжають нас до будинку.

Виходжу з машини та оглядаю місце у яке ми приїхали. Будинок скоріше схожий на якийсь готель.

Три поверхи, багато вікон, з невеликими балкончиками. 
У деяких увімкнено світло. 
На першому поверсі закрита тераса, а збоку гарний фонтан, у вигляді дівчини з крилами. 
Видовище зачаровує.

Я навіть забула, що прийшла на вечірку. Але мені про це нагадує музика, що доноситься з будинку.

- Ідемо, ідемо .... Ще встигнеш роздивитися .- тягне мене всередину Ліля.

Коли ми входимо, то потрапляємо у великий хол. Відразу в очі впадає блискуча люстра, що звисає зі стелі.
На підлозі мармур, півколом стоїть великий світлий диван, а трохи в кутку барна стійка.
На стільцях поруч сидять кілька хлопців, які дивляться в наш бік.

-Дорогиийййй!! - голосно вимовляє подруга і з кімнати поруч виходить дорослий чоловік, років сорока п'яти, добре і дорого одягнений, доглянутий і йде до нас. 
Усміхається і цілує Лілю у шию.
Ну так... Я так і думала, що у них більше , ніж дружба.

-А ця чарівна дівчина ...? - дивиться на мене чоловік.
-Це моя Аліса. - представляє мене подруга.
-А це той самий, мій друг. Олег.- я розумію що Ліля навмисне виділяє слово друг і посміхаючись потискаю чоловікові руку.

- Милі дами ... Що ж ми стоїмо? Проходьте... 
Олег веде нас у ту кімнату, звідки вийшов.

У дальньому кутку горить камін, великі вікна завішані легкими, шовковими фіранками. Підлога покрита м'яким килимом. 
У кімнаті кілька диванів, на деяких з них сидять пари- старші чоловіки і молоді дівчата. Біля вікна стіл, а на ньому закуски, фрукти, якісь солодощі та келихи з напоями. 
Грає гучна музика, але не настільки, щоб не чути один одного.