Читати книгу - "Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст"

На майданчику перед будинком стояв автомобіль. Стара «тойота», очевидно, Клаусена. У п’ятницю його забрав і відвіз до Ставерна колега-стариган.

Вістінґ припаркувався трохи віддалік, щоб Мортенсен міг стати якнайближче до дверей, вийняв з конверта ключі й рушив до будинку. На вершечку флагштока мляво тріпотів вимпел. Знизу, від води, долинало татахкання моторного човна.

Будинку не видно від сусідніх дач. Старі покручені сосни надавали йому затінок. Трав’яний моріжок, завдовжки з п’ятдесят метрів, збігав аж до валунів на мілководді у бухті. Двоє дітей валялися долілиць на причалі, закинувши у воду вудки. Над ними зависало в небі непорушне пасмо хмар.

Вістінґ підійшов до вхідних дверей і з першого разу підібрав потрібного ключа.

Панель сигналізації блимала, мовби пульсувала. Вістінґ набрав цифри коду, і вмить спалахнула зелена діодна лампочка.

Біля панелі на настінному вішаку висіли дві куртки. Під вішаком — пара тумаків і сандалі.

Далі — кухня, поєднана з вітальнею. Над каструлькою на плиті дзижчав рій мух. На кухонному столі — тарілка з недоїдками. В одному кутку вітальні стояв великий камін. Двері з вітальні вели на засклену веранду, а з веранди збігали в садок широкі сходи. На одній стіні висіло велике фото Клаусена в майці, на якому він, щойно загнавши сокиру в пеньок, витирав піт з чола картатим носовичком. Ледь не ікона, яку вішали де треба й не треба. Зазвичай Бернгард Клаусен з’являвся на людях у строгому костюмі, але народ пам’ятав його таким. Робітник, істинний представник Робітничої партії. Він міг апелювати і до роботодавців, і до вершків суспільства. І це надавало йому надзвичайно великої ваги. Майбутні вибори без нього багато втратять.

Інші фото на стіні були меншого формату, на них Клаусен сфотографований з відомими людьми, переважно в ті часи, коли ще був міністром закордонних справ. З Нельсоном Манделою, Діком Чейні, Ґергардом Шрьодером, Джиммі Картером, який саме отримував Нобелівську премію миру, з норвезькими прем’єр-міністрами. Сива шевелюра на тих фото була пишніша, ніж роками пізніше, однак сталевий полиск у синіх очах не втратився з віком. З вітальні вів коридор з дверима по обидва боки. У найближчій спальні, вочевидь, спав сам Бернгард Клаусен. Ліжко застелене. На нічному столику лежала книжка. На стільці складений купкою якийсь одяг. На підлозі — велика валіза. Навпроти спальні, через коридор, маленька ванна.

У самому кінці коридору кімнатка, яку вони шукали. Тут пахло зовсім інакше, ніж у решті приміщень. Повітря сухе, запилюжене, гаряче, застояне. Стіни обшиті лакованими сосновими панелями, два ліжка одне над одним, нічний столик і шафа, вбудована в стіну з сусідньою кімнатою. На стінах висіли плакати. Поп-ідоли 90-х поруч з політичними слоганами. Нірвана, U2, Металліка впереміш із плакатами «Надійним курсом», «Упевненість у кожному дні» і «Коли добробут цінується найбільше». На підлозі — плетений з клаптиків килимок. В узніжжі двоярусного ліжка вікно з тонкими квітчастими фіранками. Саме ж вікно наглухо зачинене знадвору віконницями. Зате високо, під стелею, вставлено два вентилятори.

Загалом вони налічили дев’ять картонних коробок. Чотири — на нижньому лежаку, п’ять — на верхньому. На нижньому ще стояв бензиновий бак моторного човна зі шлангом, помпою і під’єднанням до навісного двигуна.

Коробки були різні за розміром і формою. Кілька — з-під бананів, такі охоче віддавали на прохання покупців у продуктових крамницях.

Мортенсен налаштував фотоапаратуру. Вістінґ притулився до стіни й рухався лише під стіною, щоб не заважати маневрам Мортенсена. Він зачепив плечем один зі старих виборчих плакатів, і той роздерся аж до середини. Під плакатом оголилася маленька кругла дірочка, сантиметр у діаметрі. Вістінґ заглянув у неї. Нічого не побачив, але помітив іще одну дірку.

— Що там таке? — запитав Мортенсен. — Дірка для підглядання?

— Не знаю, — відповів Вістінґ і здер зі стіни весь плакат.

Під ним ховалися ще дві дірки. Він вийняв з кишені сорочки кулькову ручку, запхав її в дірку й наткнувся на тонкий папір.

Мортенсен навів камеру на стіну. Вістінґ вийшов у коридор, а з коридора — в сусідню кімнату. Там теж висіли старі передвиборчі плакати. «Соціал-демократія, бо ми потребуємо одне одного». «Нове зростання для Норвегії». «Здоров'я і опіка в старості — насамперед».

Він зірвав плакат із закликом голосувати «ЗА ЄС». Під ним — іще чотири дірки. Кожна наскрізна, проходила в різних точках стіни. Мортенсен увійшов у сусідню кімнату.

— Дивно, — промовив він, піднімаючи вгору камеру.

— Завершімо спершу одну справу!

Вістінґ повернувся до кімнати з грошима.

Мортенсен одягнув латексні рукавички, зняв одну коробку й поставив на підлогу. Вона була важка, важча за коробку з копіювальним папером. Колись служила упакуванням для комп’ютера «Сіменс Ніксдорф».

«Вуха» коробки абияк заклеєні широкою коричневою клейкою стрічкою. Вістінґ не знав, чи то партійний секретар розрізав верх коробки, чи сам Клаусен.

Вістінґ відгорнув «вуха». Коробка була по вінця наповнена американськими доларами, деякі навіть у пачках, перев’язані сірою пакувальною стрічкою. Пачки грошей не охайно складені, а ніби в поспіху накидані жужмом.

Вістінґ узяв до рук одну пачку зі стодоларовими банкнотами. Десять тисяч доларів. У коробці приблизно 200 пачок. Отже, два мільйони.

Він поклав гроші назад, натомість зняв одну коробку з верхнього лежака; там виявилися пачки з євро різного номіналу: по 20, 50 і по 100.

Мортенсен відступив крок назад, ніби потребував перспективи, щоб усвідомити побачене.

— Простояли тут, певно, роки, — сказав він. — Лишень пилюку збирали. Не видно, щоб ними користувалися.

Вістінґ кивнув. Ніщо наче не свідчило про життя Бернгарда Клаусена на широку ногу. Навпаки, здавалося, він веде дуже скромний спосіб існування.

Мортенсен знову ступив крок уперед, підняв угору одну пачку банкнот.

— Чи міг би це бути якийсь таємний фінансовий резерв у віданні тоді ще міністра закордонних справ? — висловив він припущення. — Гроші для виплати викупу терористам, які, скажімо, захопили в заручники норвезьких військових?

Вістінґ знизав плечима. Цілком можливо… Певні суми виділялися для подібних кризових ситуацій, та навряд чи їх зберігали б у коробках на дачі політика-пенсіонера.

Вістінґ відчинив шафу. Там на полицях лежали стоси старих газет і журналів. Ще одна полиця заставлена розмаїтими спреями: від засобів проти комарів до лаків для волосся. У глибині шафи стояли два газові балони з пропаном. Вістінґ нахилився до підлоги. Під ліжком — дві каністри з бензином і ще одна картонна коробка. Від неї війнуло пилюкою, коли він витягнув її з-під ліжка.

У коробці лежали старі журнали коміксів. Він підняв кілька верхніх і