Читати книгу - "Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр, Едуард Фікер"

— Тоді можна, — кинув він. — Але, не знаючи відповідної комбінації, це дуже важко. Та й часу потрібно куди більше. Одначе повторюю, що, крім мене і старшого лейтенанта, ніхто не знав вузлового слова. До того ж, воно зовсім непомітне. Функція його залежить од номера сторінки, рядка й порядку. Крім того, існує ще кілька варіантів. Потім ще треба добре помучитись з анаграмою, тобто з перетасовкою букв.

Я ввічливо спитав:

— То все це дуже важко?

Полковник спохмурнів.

— Кажуть, існують феноменально обдаровані люди.

— У вас є хтось на прикметі?

— Ні.

І він знову запахкав сигарою, яка сичала й чадила, наче вулкан. Потім нервово докинув:

— Обставини вам відомі. Код міг видати лише той, хто знав його. Я або він…

Вашек застиг, мов статуя. Проте він напрочуд спокійний, хоч трохи й блідий.

Звертаюсь до полковника:

— Мені здається, що все не так просто.

— Чому?

— Тому, що я цілком довіряю вам і старшому лейтенанту.

— Дякую, Гино, — обізвався, нарешті, Вашек Небеський. Та він ще нічого не знає. Інакше зрозумів би одвертість полковника.

До речі, треба вам пояснити, чому це Вашек кличе мене «Гиною». Бачите, я, — хоч і не моя це заслуга, — хрещений Гинеком. Та коли був ще зовсім пуцьверінком і мав усього-на-всього чотири зуби, то вимовляв своє ім'я тільки «Гина». З тих пір воно і прилипло до мене.

Я говорив цілком серйозно. Якщо вже підозрювати їх, то кому ж тоді взагалі можна вірити. Полковник мовчить, але я знаю, що всередині в нього лютує буря. Він дуже роздратований. Ось чому очі його не дивляться на жодного з нас.

Отож я спокійно кажу:

— А скільки паперів було зашифровано тим кодом?

— Чотири, — мовив полковник. — Я сам їх шифрував. Нам пощастило їх перехопити. Передамо іншим шляхом.

Він так притиснув свою сигару в попільниці, що з неї вибухнув цілий сніп іскор.

— Скажіть, полковнику, а що то були за папери?

Він гнівно кашляє.

— Генерал Станіслав одсилав довідку про нові правила учбового пілотажу та координації повітряної оборони наших кордонів. Інженер Безручка впроваджує важливе відкриття, яке стосується маскувальних лаків. Товариш Стіме з міністерства зовнішньої торгівлі розробив проспект зв’язків з деякими консульствами щодо сировинних баз. Іржі Розточний з міністерства шляхів подає план залізничних сполучень з сусідніми державами. Нам завдало б великої шкоди, коли б ворожа розвідка довідалась про це. Ось так.

— Що ж, дякую.

Потім звертаюсь до Вашека Небеського. Хвилину роздумую, як мені вести з ним розмову. Вирішую триматись товариського тону, що був притаманний нашим стосункам.

— Слухай, — кажу, — тобі доручили особливе завдання. Ти мав побувати в деяких державах. І це твоє відрядження було пов'язане з кодом ВХ-222.

— Так, — киває Вашек.

— Я мушу повідомити тобі рішення міністерства, — ледве стримуюсь, щоб бути спокійним, — наказ про твою поїздку скасовано.

— Гаразд.

— І це тому, що тебе підозрюють.

— Звичайно, — спокійно каже Вашек.

— Слухай уважно. У погранзоні знайдено криївку. Допомогла нам стара селянка. За місцем стежили. І скоро прикордонники затримали людину, яка намагалася покласти туди розгадку коду ВХ-222. Нею виявилась Марта Вальтерова…

— Марта Вальтерова!

— Так. Твоя наречена.

Вважаю, що викласти все одразу краще, аніж таїтись. У Вашека кров одринула від обличчя. Очі потьмарились, губи побіліли. Я боюсь за нього. Стежу за ним уважно і навіть не бачу, як виглядає полковник.

Потім питаю щонайспокійніше:

— Ти розумієш, що я казав?

Вашек стискає кулаки, аж суглоби побіліли.

— Розумію, — хрипить він. — Коли це сталося?

— Сьогодні опівдні.

— Її арештовано?

Я мовчки хитаю головою. Тепер підходимо до найстрашнішого.

— Що з нею?

Підводжусь. Кладу руку йому на плече.

— Не треба, — кажу.

Його витріщені очі лякають мене. Я стискую його рамено.

— Вона мертва, — наважуюсь я. — Хтось вистрілив у неї біля тайника і сам утік до лісу.

Я радий, що найстрашніші хвилини розмови з Вашеком уже позаду.

Справу, яку я згадав ще на початку, позначено літерами «Р. Л.» Зараз дізнаєтесь, чому.

Коли розшифрувати їх, то буде відома правда, що одночасно є цілковитим безглуздям. Єдині люди, яких можна підозрювати в крадіжці коду ВХ-222, — це Вашек і полковник. Лише вони знали таємницю коду і тримали її в голові.

У Вашека Небеського справи значно гірші, ніж у полковника. Треба чекати, поки він отямиться. Одначе він відчайдушно заявляє, що не винен. На його думку, Марта не могла скористатись коханням з такою підступною метою. У нього був ключ од її кімнати, який він передав мені одразу. Він приходив до неї, коли хотів. І нічого підозрілого не помічав. Гадаю, що Марта дурила його. Пізніше він що-небудь пригадає. Адже Вашек ніколи не був тюхтієм.

Що стосується Марти Вальтерової, то вона вже нічого не скаже. Про знайдений у погранзоні тайник Вашек, звичайно, знав. І якщо він таємно спілкувався з нею, то не дозволив би їй піти на смерть, яка, зрозуміло, спостигла б і його.

В особі Вальтерової прибрали небажаного свідка, якому загрожував арешт і який міг би когось видати. Тут, мабуть, діє шпигунська зграя, яка довідалась про викриття схованки. Постріл у лісі — це крайній захід. Попередити Вальтерову, очевидно, не змогли. Адже присутність її біля тайника могла навести на слід органи безпеки.

Таким чином, її смерть — справа рук іноземних резидентів. Ось чому літера «Р» на моїй справі цілком законна. Друга літера — «Л» — означає прізвище «Лебрун». Та дозвольте мені розповісти по порядку.