read-books.club » Детективи » Одіссея найкращого сищика республіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

123
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Одіссея найкращого сищика республіки" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 ... 236
Перейти на сторінку:
є поліція. Чому я?

— Іване Карповичу, якби не йшлося про життя маленької дівчинки, ми б вас не турбували. Але в нас немає іншого виходу! — Інженер закивав і подивився мені в очі. Я сам батько, маю маленьку доньку, яку не бачив уже більш як два роки. Я розумів його. — Дирекція нашого товариства готова підвищити платню. Ми заплатимо стільки, скільки ви скажете. Власники заводу, вражені зникненням дитини, дуже співчувають пану Бойду. Вони готові на будь-які витрати, аби врятувати дівчинку. На будь-які.

Я підвівся, узяв із полиці пляшку з самогоном, настояним на горіхових перетинках, розлив по чарках. Пан Бойд щось заговорив по-своєму, поліз до кишені й вийняв фотокартку. Подав мені. Чарівне дівчатко в білій сукні, густе волосся кучериками, усмішка. Справжнє янголятко. Фотокартка тремтіла в руках. Я зітхнув, подивився інженерові в очі й кивнув. Не міг відмовити. Я ж теж батько. Він щось сказав.

— Пан Бойд дуже вдячний вам.

— Вип’ємо за успіх цієї справи. Розповідайте.

Ми почаркувалися, випили.

— Пан Бойд — англієць, як і власники нашого товариства. Він працював у Південній Африці та Індії, а потім його запросили до нас. Він дуже талановитий інженер, багато зробив для вдосконалення виробництва. Перша дружина містера Бойда померла від холери. Другу вбили під час нападу африканських дикунів. Третя довго не могла завагітніти. Не допомагали ані лікарі, ані прощі по святих місцях. Та потім сталося диво, жінка завагітніла і народила чарівну донечку, Мері.

— Мері! Мері! — Пан Бойд закивав і знову заплакав.

— Усе було добре, дівчинка зростала, їй уже минуло п’ять років. Вона жила з батьками в мальовничій місцевості на березі Інгулу. Тиждень тому гувернантка, мадемуазель Леґран, вийшла з нею до парку прогулятися. Вони там завжди гуляли. Але цього разу їх чекали. Мадмуазель Леґран начебто чула кроки позаду. Потім удар по голові. Вона знепритомніла. Її, скривавлену, знайшли в кущах випадкові перехожі, почувши стогін. А дівчинка, Мері, зникла. Скоєно страшний і зухвалий злочин, якого досі не бачив Єлисаветград. Ми підняли на ноги поліцію, добровольці з робітників заводу обнишпорили весь парк і навколишні райони. Дитина зникла. А потім ми отримали листа з вимогою викупу. Сорок тисяч рублів. Після виплати дівчинку обіцяли повернути. У пана Бойда не було такої суми, але власники товариства виділили необхідні для викупу гроші. Наш касир уночі поїхав за місто з валізою асигнацій. Дорогою його мусили зустріти викрадачі, забрати гроші і віддати дівчинку. Натомість касира було вбито, гроші щезли, а дитину так і не знайшли.

— Викрадачі порушили свої обіцянки? — кивнув я.

— Боюся, що ні. — Прикажчик скривився і подивився на Сеньку, який порався біля плити.

— Сеню, вийди, подихай свіжим повітрям, — наказав я.

Сенька здивовано зиркнув, але вийшов. Прикажчик мовчав.

— То що ж сталося?

— Я думаю, нашого касира вбила й пограбувала поліція, — хрипко сказав Ілля і подивився мені в очі. Дуже здивувався, не побачивши в них подиву. — Поліція! Поліція! — повторив він, наче намагався пояснити.

— Я зрозумів. У вас є якісь докази?

— Докази? Прямих немає. Але поліція знала, куди і коли поїде касир із грошима. Після тієї ночі справник улаштував гульбище в одному з будинків розпусти, купив собі авто й почав шукати новий особняк. А двоє стражів, які були вірними слугами справника, взагалі щезли.

— Щезли?

— Так. Наче й не було. Думаю, що одного з них міг застрелити під час нападу касир. Він був озброєний, рішучий чолов’яга, пережив кілька спроб пограбувань і просто так гроші не віддав би. А другого міг убити сам справник, щоб не ділитися й позбутися небезпечного свідка.

Англієць щось запитав у прикажчика, Ілля відповів.

— Пан інженер питає, про що я розповідаю. Я не кажу йому всієї правди.

— Чому?

— Бо ці англійці не можуть повірити, що поліція на таке здатна. Вони вірять поліції. Коли ми готували гроші для передачі, я наполягав, щоб час і місце залишалися таємницею. Але власники самі повідомили поліцію. Вони довіряють владі й поліції і вважають, що напали якісь випадкові розбійники. Я гадаю інакше, бо весь Єлисаветград балакає про те, що справник несподівано розбагатів.

— Потрібні надійніші докази. Але я не схильний відкидати ваше припущення, бо досить добре знаю нашу поліцію. Викрадачі більше не виходили на зв’язок?

— Виходили. Надіслали ще одного листа. Здається, вони стали свідками того пограбування, але не наважилися чи не змогли втрутитися. Вони знову призначили сорок тисяч рублів викупу і вимагають, щоб ми зберігали в таємниці деталі передачі грошей.

— Що за деталі?

Прикажчик подивився на інженера і щось спитав. Той кивнув.

— Завтра увечері наша людина мусить сісти в потяг у напрямку станції Помічна. За двадцять хвилин після відправлення вона мусить вийти з грошима в тамбур і дивитися у вікно праворуч по ходу потяга. Коли побачить біля колії три багаття, мусить одразу викинути валізу у вікно, повернутися у вагон і їхати далі. Заборонено подавати якісь сигнали чи зупиняти потяг. Викрадачі наполягають: якщо їх інструкції не буде виконано, дівчинку вб’ють. Власники товариства хочуть бути впевнені, що гроші потраплять до викрадачів, а ті повернуть бідолашну Мері батькам.

— Я відчуваю у вашому голосі якусь зневіру.

— Так, Іване Карповичу. Не хотів про це

1 2 3 4 ... 236
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одіссея найкращого сищика республіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одіссея найкращого сищика республіки"