Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

— Чому?

— Викрадачі могли вбити її, щоб не заважала. Судячи з усього, вони дуже жорстокі люди. Вони проламали гувернантці череп, бідна мадемуазель Легран досі в лікарні, невідомо, чи виживе. Якщо вони були готові вбивати гувернантку, де гарантія, що вони не вчинили те саме з дитиною? Але я не говорю про це вголос, щоб не травмувати пана інженера.

— Страшна історія.

— Дуже страшна. Власники нашого товариства попросили приватно переказати, що вони зацікавлені в поверненні дівчинки. Якщо ж, борони Боже, виявиться, що її вже немає серед живих, власники хочуть покарання злочинців. Жорстокого покарання.

— Я розплутую злочини, шукаю злочинців, але не виконую вироки.

— Іване Карповичу, про це не йдеться. Ми просимо знайти злочинців. Решта — вже наша справа, — запевнив прикажчик.

У сарай зазирнув Сенька.

— Борщ подивитися треба.

— Заходь.

— Щодо оплати. Я уповноважений задовольнити всі ваші побажання, — додав Ілля.

— Я назву суму по завершенні справи.

— Як вам буде зручно. Якщо ви згодні, нам треба поспішати, щоб встигнути на нічний потяг. Завтра ми мусимо бути в Єлисаветграді.

— Поки грійтеся і сушіть одяг, а я підготую візок, щоб не йти пішки, — відповів я і пішов запрягати Чалого.

Перед дорогою пообідали. Бідний батько не міг і ложки борщу ковтнути, але охоче випив іще кілька чарок. Узяли з собою Сеньку, щоб він повернувся з Чалим зі станції. По дорозі бачили авто, яке так і стояло у великій калюжі. Допомогли його витягти. Вже коли сіли в потяг, я докладно розпитав прикажчика.

— Чи не могла бути гувернантка причетною до викрадення?

— Що ви, Іване Карповичу, її ледь не вбили! — аж обурився Ілля.

— Це нічого не доводить. Може, викрадачі просто намагалися позбутися свідка.

— Ну, не знаю. Мадмуазель Леґран справляє враження працьовитої чесної дівчини. У неї, як мені відомо, були хороші рекомендаційні листи.

— Де вона працювала раніше?

— У Нижньому Новгороді, а перед тим у Ревелі. Я знаю, бо ми спілкувалися з нею, вона давала мені уроки французької. А тепер вона ледь жива. Жах якийсь. Я впевнений, що ваші підозри, Іване Карповичу, марні.

— Я просто звик перевіряти всі версії. Жорстокість викрадачів може свідчити як про їх кровожерливість, так і про те, що вони справді хотіли з якихось причин убити гувернантку. Як ви отримували інструкції від викрадачів?

— Листами. Їх кидали у поштову скриньку контори нашого підприємства. Останнього разу ми схопила хлопчика. Хлопчик розповів, що отримав гривеник од невідомого чоловіка, який і вручив листа.

— Викрадачі писали чи друкували?

— Писали. Досить гарний почерк, без помилок. Писала людина з освітою, це точно.

— У місті останнім часом траплялися якісь гучні злочини: вбивства, пограбування?

— Так, останнім часом у Єлисаветграді стало неспокійно. Було кілька нападів на пошту, банки, купців. Наше товариство встановило охорону в конторі й біля комплексу житлових будинків, де мешкає керівництво. Але грабували завжди дорослих, ніхто й подумати не міг, що злочинці зможуть підняти руку на дитину!

— У вас є якісь версії стосовно того, хто б це міг зробити?

— Жодної. Я не знаю. Ми спробували поспілкуватися з міськими кримінальниками, але вони нічого не чули. Можливо, це якісь приїжджі.

— У вас останнім часом не було скандальних звільнень? Якісь страйки чи судові процеси? Ні в кого не було бажання помститися вашому товариству, зокрема самому панові інженеру?

— Ні, страйків у нас не було жодного разу. Наші робітники отримують досить високу зарплатню, вдвічі більшу, аніж на інших заводах. Коли наші цехові збираються на свято, ви ніколи не подумаєте, що це робітники. Всі в капелюхах, у нових костюмах, із годинниками й ціпками. Завод надає дуже вигідні кредити під будівництво житла, наші робітники живуть не по бараках чи винайманих кутках, а у власних будинках. Харчуються в їдальні. Найкращим робітникам дарують тури для відпочинку і оздоровлення. Наші хлопці їздили аж на Лазурне узбережжя. Зараз через війну доводиться обмежуватися Кримом і Одесою, але й це непогано. Всі діти наших робітників ходять до школи, родини отримують медичну допомогу в заводській лікарні. Власники піклуються про трудовий колектив — у нас жодних страйків! — Прикажчик помітно пишався своїм підприємством.

— Якийсь прямо рай божий на землі, — аж трохи засумнівався я.

— Наші власники впевнені, що лише забезпечений робітник працюватиме якісно. А якість — це те, чим продукція нашого товариства відома у всій імперії!

— Але чому саме пан інженер? — спитав я. Бойд подивився у мій бік. Мабуть, здогадався, що я спитав про нього. — Чому не викрали когось із родин ваших власників?

— Власники з родинами живуть у Англії. На місці керують директори, але їхні родини теж в Англії. Лише пан Бойд перевіз сюди дружину та доньку, бо дуже за ними сумував.

— Чи не міг це бути привіт із минулого пана інженера?

— Пан Бойд стверджує, що ні. Ані в минулому,