Читати книгу - "Крижана принцеса"

що Еріка побачила. Та Александра була однією з найбільш живих та надійних людей, яких вона знала. Вродлива й самовпевнена, з харизмою, що змушувала людей симпатизувати їй. Життя, як Еріка завжди й думала, було щедрим до Алекс. Вона керувала мистецькою галереєю в Ґетеборзі, була дружиною гарного й успішного чоловіка й жила в схожому на садибу будинку в Сере. Але, очевидно, щось пішло не так.

Вона відчувала, що їй потрібно розвіяти думки, і набрала номер своєї сестри.

— Ти спиш?

— Жартуєш? Адріан не давав мені спати з третьої, і коли він нарешті заснув о шостій, то прокинулася Емма й захотіла погратися.

— А Лукас не міг хоч раз устати?

Крижана тиша запанувала на іншому кінці дроту, і Еріка прикусила язика.

— У нього сьогодні важлива зустріч, тому має відпочити як слід. І до того ж у нього зараз дуже напружена ситуація на роботі: компанія постала перед критичним стратегічним етапом.

Голос Анни підвищився, і Еріка почула в ньому нотки істерики. У Лукаса завжди було заготовлене гарне виправдання — і Анна, імовірно, дослівно передала його слова. Якби це не була важлива зустріч, тоді він був би втомленим від усіх важких рішень, які йому довелося прийняти, або ж знервованим, оскільки стрес бути таким, за словами Лукаса, успішним бізнесменом був величезним. Тож уся відповідальність за дітей лежала на Анні. Зі жвавими дітьми — трирічною донькою й чотиримісячним сином — Анна здавалася на десять років старшою, як на свої тридцять, коли вони востаннє бачилися на похороні батьків.

— Мій солодкий, не чіпай це.

— А якщо серйозно, не думаєш, що вже час починати розмовляти з Еммою шведською?

— Лукас вважає, що ми повинні розмовляти вдома англійською. Він каже, що ми переїдемо назад до Лондона перед тим, як вона піде в школу.

Еріка вже втомилася чути фразу «Лукас думає, Лукас каже, Лукас вважає тощо». У її очах він був наочним прикладом першокласного покидька.

Анна зустріла його, коли працювала гувернанткою в Лондоні, і одразу ж була зачарована бурхливою появою старшого на десять років і успішного брокера Лукаса Максвелла. Вона відмовилася від усіх своїх планів вступити до університету й натомість присвятила життя тому, щоб стати бездоганною та зразковою дружиною. Проблема полягала лише в тому, що Лукас був людиною, яку нічого не задовольняло, і Анна, яка із самого дитинства робила тільки те, що їй хотілося, з роками повністю втратила свою індивідуальність. Доки не з’явилися діти, Еріка все ще мала надію, що сестра візьметься за розум, залишить Лукаса й почне жити своїм життям, але коли народилася Емма, а потім — Адріан, вона усвідомила, що шурин усе-таки залишиться в її житті.

— Пропоную більше ніколи не повертатися до теми Лукаса і його принципів виховання дітей. Як там тітчині улюбленці?

— Та, нічого нового… Емма вчора поводилася буйно й встигла порізати дитячий одяг на клаптики перед тим, як я прийшла до неї. Адріан або нудить, або шалено кричить уже три дні.

— Звучить так, наче тобі потрібно змінити оточення. Не можеш залишити дітей і приїхати сюди на тиждень? Та й мені потрібна твоя допомога — розібратися з деякими речами. Маємо впорядкувати всі папери й таке інше.

— Ой, ми думали поговорити з тобою про це.

Як завжди, коли вона мала розібратися з чимось неприємним, голос Анни починав помітно тремтіти. Еріка моментально відчула щось недобре. Ось це «ми» звучало зловісно. Щойно Лукас хоч пальцем долучався до якоїсь гри, зазвичай траплялося щось, що сприяло йому й не сприяло іншим, хто був до цього причетним.

Еріка чекала, що Анна продовжить.

— Ми з Лукасом, щойно він заснує шведський філіал, думаємо переїхати до Лондона й зовсім не плануємо займатися утриманням будинку тут. Тобі теж не в радість опікуватися великим будинком, маю на увазі, без родини і…

Тиша.

— Що ти скажеш?

Еріка закрутила пасмо свого кучерявого волосся навколо вказівного пальця — звичка, яку вона надбала ще в дитинстві, коли почувалася знервованою.

— Ну, Лукас вважає, що нам треба продати будинок. Ми не маємо змоги утримувати його далі. До того ж ми хотіли б придбати будинок у Кенсінґтоні, коли знову переїдемо, та навіть попри те, що Лукас заробляє достатньо, гроші від продажу матимуть значення. Маю на увазі, будинок на західному узбережжі з його розташуванням принесе кілька мільйонів. Німці, наче скажені, кидаються на морський краєвид та повітря.

Анна й далі аргументувала, але Еріка відчула, що з неї вже досить, і повільно поклала слухавку прямо посеред речення. І так завжди: вона діставала удосталь, намагаючись розвіяти свої думки.

Вона завжди була для Анни радше мамою, аніж старшою сестрою. Ще з дитинства захищала її, пильнувала за нею. Анна була справжнім дитям природи — віхолою, яка керувалася своїми імпульсами, не думаючи про наслідки. Еріка вже багато разів рятувала її з різних ситуацій, у яких вона опинялася. Лукас вибив із сестри всю спонтанність та радість життя. І передусім цього Еріка йому ніколи не пробачить.

Наступного ранку здавалося, що вчора то був лише сон. Еріка спала глибоко, і їй не снилися сни, але все одно почувалася, наче й очей не склепила цієї ночі. Жінка була настільки втомленою, що все її тіло боліло. Живіт дивно бурчав, і, похапцем зазирнувши в холодильник, вона усвідомила, що потрібно відвідати крамницю Єви, перш ніж можна буде щось з’їсти.

У містечку було порожньо, і на майдані Інгрід Берґман не відчувалося й натяку на присутність приїжджих, як улітку. Краєвид був чудовий, без туману та серпанку, тож Еріка могла розгледіти його аж до найдальшого мису острова Валь, що виднівся на горизонті й разом з островом Крокгольмен відкривав невеличку протоку на зовнішні шхери.

Не встигла вона піднятися на пагорб Галер, як її спіткала зустріч. Вона б із радістю її уникнула, тому інстинктивно почала видивлятися можливий шлях для втечі.

— Доброго ранку!

Голос Ельни Перссон звучав надто жваво.

— Це наша скромна авторка прогулюється тут під промінчиками вранішнього сонця?

Еріка застогнала подумки.

— Так, я вирішила прогулятися до Єви: треба трохи продуктів прикупити.

— Бідолашненька, ти, напевно, зовсім засмучена через такі жахливі переживання.

Подвійне підборіддя Ельни тремтіло від злості, і Еріці здалося, що вона схожа на товстого горобця. Вовняне пальто відтінювало зеленим і покривало її тіло з плечей аж до ніг, створюючи враження єдиної величезної безформної маси. У руках вона тримала сумку, міцно обхопивши