Читати книгу - "Божий світильник. Куля для боса"

— Онде вона, в коричневому капелюшку! — вигукнув адвокат. — Її обличчя мені відоме з фотокарток, і я впізнав би її де завгодно!

Еліс заклопотано озиралася довкола, і Торн поспішив їй назустріч. Еллері тим часом уважно розглядав дівчину. Висока, тендітна, рухи плавні, риси привабливого, майже вродливого обличчя м’які й правильні; одягнена Еліс була на диво просто й дешево.

Повертаючись з Еліс, Торн щось тихо говорив їй, погладжуючи її руку в рукавичці. Обличчя в дівчини світилося такою щирою радістю, що Еллері збагнув: хоч яка там таємниця чи трагедія чекає на неї, вона про це нічого не знає. Водночас він бачив на її обличчі сліди втоми, тривоги й хвилювання і потерпав, не розуміючи до ладу всього, що тут діється.

— Я така рада,— заговорила дівчина з вимовою, властивою англійцям, і переводячи запитливий погляд з Еллері на Райнака.

— Міс Мейх’ю, — звернувся до неї Торн,— це ваш дядько, містер Райнак. — А оцей джентльмен, на жаль, вам не родич. Містер Еллері Квін — мій колега.

— Ой, дядечку Герберт!.. — Голос у дівчини схвильовано бринів,— Як дивно! Я... я була така самотня... Ви жили тільки в моїй уяві, дядечку Герберт. І ви, й тітонька Сара, і всі інші, а тепер... — Вона ніяково обняла товстуна й поцілувала його в брезклу щоку.

— Люба моя!..— урочисто проказав Райнак.

В Еллері аж долоні засвербіли, так йому хотілося дати товстунові ляпаса за цю Іудину врочистість.

— Розкажіть мені все! Як там батько? Мені так незвично... вимовляти це слово.

— Може, міс Мейх’ю, спершу одержимо в митниці ваші речі? — поквапився змінити тему розмови адвокат. — Уже пізно, а в нас іще далека дорога до Лонг-Айленду.

— До Лонг-Айленду? — широко відкрила очі Еліс. — Як цікаво!

— Ну, це не вовсім те, про що ви, мабуть, подумали...

— Вибачте, я поводжуся, як дурне дівчисько. Здаюся на вашу ласку, містере Торн. Написати мені було з вашого боку щось більше ніж люб’язність.

По дорозі до митниці Еллері трохи відстав і уважно спостерігав за Райнаком. Але кругле лікареве обличчя залишалося незворушним.

* * *

За кермом сидів Райнак. Це був не новий Торнів «Лінкольн», а старий, пошарпаний «б’юїк-седан». Еллері здивувався, побачивши вбогий багаж дівчини — три маленькі валізи та ще крихітну сумочку, сувенір пароплавної компанії. Невже це все її багатство?

Сидячи поруч із товстуном, Еллері уважно прислухався. Він майже не звертав уваги на дорогу, якою віз їх Райнак.

Торн і Еліс на задньому сидінні довго мовчали. Нарешті Торн старанно прокашлявся. Еллері не раз чув, як судді в такий спосіб поочищають горло, збираючись оголосити вирок.

— Міс Мейх’ю,— почав Торн,— на жаль, ми маємо для вас сумну звістку. Мабуть, краще вам почути її зараз.

— Сумну? — в тривогою перепитала дівчина.— О, це не...

— Ваш батько помер,— тихо мовив Торн.

— Ой! — зойкнула дівчина й замовкла.

— Мені дуже прикро, що я вимушений зустрічати вас такою новиною, — помовчавши, провадив Торн.— Ми сподівались... Я розумію, що у вас на душі... Але, зрештою, ви його зовсім не знали. Любов до батька й матері, на мою думку, залежить від того, наскільки близькі були взаємини з ними в дитинстві. А не знаючи батька взагалі...

— Звичайно, для мене це удар,— озвалася Еліс глухим голосом.— І все ж ви маєте рацію, батька я зовсім не знала, знала лише його ім’я. Я вам писала, що була ще дитиною, тільки-тільки вчилась ходити, коли мама розлучилася з батьком і забрала мене до Англії. Відтоді я більше його не бачила й нічого про нього не чула.

— Я знаю,— кивнув головою адвокат.

— Може, я довідалася б про нього більше, але мама померла, коли мені було всього шість років. А потім повмирали й мої... її родичі в Англії. Останній помер минулої осені дядечко Джон, і я залишилася вовсім сама. А коли одержала вашого листа, містер Торн, я так

зраділа... Я була по-справжньому щаслива вперше за багато років. І ось... — Вона відвернулася до вікна й

замовкла.

— Тепер, люба моя, ви вже не самотня,— повернувши голову, м’яко всміхнувся Райнак. — У вас є я, ваш слуга покірний, тітонька Сара й моя дружина Міллі, про яку ви, звісно, нічого не внаете. й ще Ніколас Кейт — міцний, тямущий хлопець, що втратив колишнє становище в суспільстві й працює по господарству. Як бачите, товариства вам не бракуватиме.

— Спасибі вам, дядечку Герберт! — зітхнула Еліс. — Я певна, вони всі надзвичайно добрі. Містере Торн, мій батько... Ви писали, що він хворий, але...

— Він знепритомнів несподівано дев’ять днів тому. Ви ще були в Англії. Я дав телеграму на адресу вашої антикварної крамниці, але ви її чомусь не одержали.

— На той чао крамничку я вже продала й поспішила залагодити всілякі дрібні оправи. Коли батько... помеер?

— Тиждень тому, у вівторок. Похорон... Розумієте, ми не могли чекати. Можна було зателефонувати чи надіслати телеграму на «Коронію», але я не наважився зіпсувати вам подорож.

— Не знаю, як і дякувати вам за ці турботи.

Еллері, навіть не дивлячись на Еліс, знав, що дівчина

ладна ось-ось розплакатися.

— Це було горе для нас усіх,— озвався Райнак.

— Я розумію, дядечку Герберт. Пробачте мені!.. — Вона замовкла. А коли заговорила знов, то їй з видимим трудом давалося кожне слово. — Після смерті дядечка Джона я не знала, як знайти батька, але ні про що інше й думати не могла. У мене не було жодної американської адреси, крім вашої, містере Торн. її дав мені хтось із постійних відвідувачів моєї крамнички. Я була певна, що адвокат, зацікавлений мати клієнтів, неодмінно допоможе мені знайти батька. Тому й написала вам з такими подробицями, вклала фотокартки й узагалі...

— Коли