Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Стейпс провів мене до вітальні мейра, а тоді Алверон відправив свого служника запросити Мелуан скласти нам компанію за бажання. Я знічев’я замислився: що станеться, якщо вона вирішить не прийти? Він ігноруватиме її три дні, виражаючи німий докір?
Алверон опустився на диван і задумливо поглянув на мене.
— До мене дійшли певні чутки, що стосуються твого недавнього походу, — сказав він. — Доволі фантастичні, я не схильний їм вірити. Можливо, ти волів би розповісти мені, що сталося насправді.
На якусь мить я замислився, як йому вдалося так швидко довідатися про мої діяння під Левінширом. А відтак до мене дійшло, що його цікавлять деталі нашого полювання на бандитів у Елді. Я подумки зітхнув із полегшенням.
— Дедан, як я розумію, знайшов вас із легкістю? — запитав я.
Алверон кивнув.
— Я шкодував, що вимушено послав його замість себе, ваша милосте. Його годі назвати обережною людиною.
Він знизав плечима.
— Реальної шкоди не було. Коли він прибув до мене, потреба в секретності вже відпала.
— То він таки доставив мого листа?
— А, так, лист… — Алверон витягнув його із шухляди неподалік. — Я вирішив, що це якийсь дивний жарт.
— Ваша милосте?
Він відверто поглянув на мене, а тоді опустив погляд на мого листа.
— «Двадцять сім осіб», — прочитав він уголос. — «Судячи з дій і зовнішнього вигляду, досвідчені найманці… Добре влаштований табір із примітивними фортифікаціями», — він знову підвів погляд. — Не може бути, щоб ти очікував, наче я в це повірю. Ви вп’ятьох просто не могли успішно подолати такого численного противника.
— Ми заскочили їх зненацька, ваша милосте, — промовив я зі своєрідною самовдоволеною стриманістю.
Обличчя мейра спохмурніло.
— Та ну, якщо облишити провінційні жарти, мені це видається надзвичайним несмаком. Просто скажи мені правду, та й по всьому.
— Ваша милосте, я сказав вам правду. Якби я знав, що вам знадобляться докази, то дозволив би Деданові принести вам повний мішок великих пальців. Із ним довелося сперечатися цілу годину, перш ніж він викинув цю ідею з голови.
Це не змусило мейра засумніватись, як я очікував.
— Можливо, варто було йому дозволити, — погодився він.
Ситуація стрімко переставала мене смішити.
— Ваша милосте, якби я надумав вам збрехати, то обрав би більш переконливу історію, — я трохи помовчав, дозволяючи йому подумати над цим. — До того ж, якщо ви хочете лише доказів, просто пошліть когось пересвідчитися в цьому. Тіла ми спалили, але черепи досі там. Я позначу розташування їхнього табору для вас на мапі.
Мейр заспівав іншої:
— А як щодо другої частини? Про їхнього ватажка. Чоловіка, який спокійно витримав постріл у ногу. Того, хто зайшов у свій намет і «зник».
— Це правда, ваша милосте.
Алверон придивився до мене на одну довгу мить, а тоді зітхнув.
— Тоді вірю, — оголосив він. — Але це все одно дивні й гіркі новини, — стиха, майже собі під носа, додав мейр.
— Що правда, те правда, ваша милосте.
Він кинув на мене дивовижно розважливий погляд.
— Що думаєш про це?
Я не встиг відповісти: із зовнішніх кімнат долинув жіночий голос. Алверон припинив супитись і випрямився у кріслі. Я прикрив долонею усмішку.
— Це Мелуан, — сказав мейр. — Якщо не помиляюся, вона несе нам запитання, про яке я згадував раніше, — він лукаво всміхнувся мені. — Гадаю, воно тобі сподобається. Це справжня головоломка.
Розділ сто тридцять дев’ятий. Без замка
Стейпс провів Мелуан у кімнату, тимчасом як ми з Алвероном звелися на ноги. Вона була вбрана в сіро-лавандовий одяг, а її каштанові кучері були зібрані на потилиці, відкриваючи елегантну шию.
За Мелуан ішли двоє хлопчиків-служників, які несли дерев’яну скриню. Мейр ступив назустріч, щоб узяти дружину попід лікоть, а Стейпс тим часом наказав хлопцям поставити скриню збоку від її крісла. Служник Алверона швидко вивів їх за поріг і змовницьки підморгнув мені, а тоді пішов, зачинивши за собою двері.
Досі стоячи, я повернувся до Мелуан і розкланявся.
— Приємно мати змогу зустрітися з вами ще раз… моя пані? — наприкінці моя репліка перетворилася на запитання, бо я не знав напевне, як до неї звертатися. Колись землі Леклессів були повноправним графством, але то було до безкровного повстання, коли вони ще контролювали Тінуе. Її одруження з Алвероном теж усе ускладнювало, бо я не знав, чи є жіночий аналог титулу «мейршон».
Мелуан невимушено махнула рукою, повністю закриваючи тему.
— Між нами мене цілком можна називати «пані» — принаймні за зачиненими дверима. Мені не потрібні формальності від того, кому я так завинила, — вона взяла Алверона за руку. — Прошу, сядь, якщо бажаєш.
Я знову вклонився й сів, якомога спокійніше позираючи на скриню. Вона була приблизно завбільшки з великий барабан, виготовлена з гарно збитої берези та обкута латунню.
Я знав, що тепер годиться завести ґречну світську бесіду, доки хтось із них не порушить тему скрині. Однак мене зборола цікавість.
— Мені було сказано, що ви принесете із собою запитання. Напевно, воно вагоме, якщо ви тримаєте його в такій щільній оболонці, — я кивнув на скриню.
Мелуан поглянула на Алверона й засміялася так, ніби він пожартував.
— Мій чоловік казав, що тобі важко встояти перед головоломкою.
Я дещо присоромлено всміхнувся.
— Це суперечить моїй природі, пані.
— Я не хотіла б, щоб ти боровся зі своєю природою через мене, — вона всміхнулася. — Будь ласкавий, піднеси її до мене.
Я зумів підняти скриню, не нашкодивши собі, та якщо вона важила менш ніж десять стоунів, то я поет.
Мелуан посунулася вперед у кріслі та схилилася над скринею.
— Леранд розповідав мені, яку роль ти зіграв у нашому зближенні. Дякую за це. Я тобі завинила, — її темно-карі очі стали надзвичайно серйозними. — Однак я також думаю, що більша частина цього боргу буде погашена тим, що я зараз тобі покажу. Людей, які це бачили, можна полічити на пальцях. Борг боргом, але я навіть не подумала б показати це тобі, якби чоловік не поручився переді мною, що ти будеш бездоганно обачливий, — вона багатозначно позирнула на мене.
— Клянуся своєю рукою, що нікому не говоритиму про побачене, — запевнив я її, намагаючись не показувати свого завзяття.
Мелуан кивнула. Відтак вона не дістала якийсь ключ, як я очікував, а притиснула руки до боків скрині й трохи посунула дві панелі. Щось тихенько клацнуло, і кришка раптом трохи піднялася.
«Без замка», — подумав я.
За відкритою кришкою показалася ще одна скриня, менша і пласкіша. Вона була завбільшки із хлібницю. У пласкій латунній пластині для замка на ній виднілася шпаринка, не схожа на звичайну замкову шпарину, а просто кругла. Мелуан узяла щось із ланцюжка в себе на шиї.
— Можна поглянути? — запитав я.
Мелуан, схоже, здивувалася.
— Прошу?
— Той ключ. Можна трішки поглянути на нього?
— Хай Бог милує! — вигукнув Алверон. — Ми ще не дійшли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Страх мудреця, Патрік Ротфусс», після закриття браузера.
