Читати книгу - "Солодка цукерочка для боса , Вікторія Вецька"

— Люди зазвичай бачать те, що їм зручно бачити, — відповів я холодно, спостерігаючи за її реакцією. — І не завжди це те, що є насправді.

Мар’яна сиділа навпроти мене, її очі виблискували від запитань, які вона не боялася ставити. Моя увага була сконцентрована на неї, настільки, що мені було байдуже, що там робить Марина з Матвієм, для мене їх просто не існувало. Я відчував, як її уважний погляд проникав глибше, ніж мені хотілося. Вона не просто прагнула зрозуміти; вона намагалася зламати мої захисти.

— Але ж ви не завжди були таким, яким є зараз, — сказала вона, і в її голосі почувалася впевненість. — У кожного з нас є минуле, яке формує наше теперішнє. Чи не вважаєте, що ви могли б дати собі шанс на зміну?

Я стиснув губи, намагаючись стримати хвилювання, яке раптом наросло в мені. Я не був готовий говорити про минуле, що неодноразово пекло мене, розкриваючи рани, які, здавалося, ніколи не заживуть. Згадки про нього змушували відчувати неприємний холод, що просочувався всередину, немов мати справу з чимось нечистим. Мої очі невідривно спостерігали за Мар’яною, але я не давав їй жодної емоції, лише холодний погляд, в якому, здавалося, не було жодних відповідей.

— А яке минуле приховуєте ви, Мар’яно? — запитав я, не збираючись відповідати на її запитання. Мій голос звучав холодно, але в ньому відчувалася певна напруга. Я мав намір змусити її відчути себе незручно, висвітливши цю гру. Я не вірив у випадкові збіги; я знав, що у кожного з нас є таємниці, які ми намагалися приховати від світу.

Вона відвела погляд, як наче сама собі задавала питання, але в її очах я помітив промінь відчаю. Її інтерес до мене не викликав симпатії, але мене підштовхував до більшого: я хотів знати, чому вона була настільки вперта в розкритті мого внутрішнього світу.

— У кожного з нас є невидимі рани, — продовжив я, спостерігаючи, як вона замислилася. — Але не всі готові їх демонструвати.

Її уява, безсумнівно, почала малювати картинки в уяві. Чи зможе вона зрозуміти, що моє мовчання — це не просто відсутність слів, а необхідність зберегти контроль? Я не хотів, щоб вона відчула мій біль.

— Можливо, ваше минуле також не таке безхмарне, як здається на перший погляд, — додав я, ловлячи її погляд. Я відчував, як у повітрі виникала напруга, і знав, що ставлю під сумнів її маску, змушуючи її задуматися над своєю відповіддю.