read-books.club » Сучасний любовний роман » Ти — мої крила, Вікторія Франко 📚 - Українською

Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

112
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ти — мої крила" автора Вікторія Франко. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 74
Перейти на сторінку:

— Ось тепер я не проти поснідати! — задоволено вигукнув, голосно ляснувши у долоні, а Мілена в цей час якраз закінчувала одягатися. — То о котрій, кажеш, кур'єр має приїхати? 

— Та вже мав би бути.

Почувши дзвінок у двері, ми з дівчиною одночасно посміхнулися. Як кажуть, про вовка промовка… Застібнувши ширінку, я пішов забирати доставку, а дівчина зайнялася приготуванням кави. Але відчинивши двері, я зрозумів, що прийшов аж ніяк не кур'єр. Переді мною стояв батько Мілени. І, судячи з його виразу обличчя, він отетерів від нашої зустрічі не менше за мене. 

Оговтавшись від першого шоку, я привітався з чоловіком і пропустив його у середину. Але відповісти він не поспішав, мовчки пропалюючи мене поглядом. Мабуть, сподіваючись, що від нього я розчинюся. Скинувши взуття в коридорі, він пішов у глиб квартири, повністю ігноруючи мою присутність. 

— Тату, яка несподіванка! — голос Мілени звучав незвично дзвінко. 

— Не те слово… — відповів її батько, кинувши на дочку осудливий погляд.

— Я думала ти у відрядженні, — пролепетала дівчина, нервово потягнувши вниз за край свого халатика, ніби це могло зробити його довшим.

— Щойно повернувся. Вирішив перед поверненням додому, заїхати до тебе, щоб перевірити чи все гаразд, — пояснив чоловік свій раптовий прихід, кинувши на мене швидкий колючий погляд. — Під час нашої вчорашньої телефонної розмови ти була засмучена через свою собаку. 

Чудово розуміючи, що перебувати перед батьком своєї дівчини з оголеним торсом аж ніяк не комільфо, я почав хаотично згадувати в якому місці вчора залишив свою футболку. І помітивши її на дивані, полегшено видихнув та натягнув одежину на себе.

— О-о… Ти даремно хвилювався. Вчора ми з Яриком звозили Марісу до ветеринара. Там їй вкололи ліки, тож сьогодні моїй крихітці набагато краще.

— Тобі я бачу також, — відрізав чоловік, натякаючи на те, що він чудово розумів, що ми з Міленою не кросворди всю ніч розгадували.

Після його слів, дівчина трохи знітилася та опустила очі. А її щоки моментально порожевіли від збентеження. Зі сторони вона виглядала, мов дитина, що провинилася і боялася реакції батьків. І мені це дуже не подобалося. Зрештою, Мілена вже давно не маленька і може робити, що хоче. І вже точно сама здатна вирішувати з ким їй спати, ні перед ким не звітуючи. 

Вдавано кашлянувши в кулак, я нагадав Мілені про свою присутність, тим самим вириваючи її із легкого ступору. Піднявши на мене очі, вона спробувала впоратися зі своїм хвилюванням, і підійшла ближче. 

— До речі, тату, познайомся. Це — Ярослав, мій хлопець. А це, — дівчина вказала рукою на чоловіка, — мій батько, Юрій Анатолійович.

— Дуже приємно, — простягнув долоню для привітання, вдаючи, що не помітив негативну енергетику, що хвилями відходила в мій бік від цього чоловіка.

— А мені як приємно... Навіть слів підібрати не можу, — батько Мілени дивився на мене, як на набридливого таргана, навіть не намагаючись приховати свій сарказм.

Звісно ж, Мілена, як і я, розуміла, що її тато не в захваті від нашого знайомства. І якщо мені було плювати на його думку, то їй точно — ні. Тому що кохана виглядала розгубленою та засмученою. Цікаво, чого вона так рознервувалася? Ну і що з того, що її батько був не в захваті від нашої зустрічі? Подумаєш!

— Вип’єш з нами кави? — тихенько запропонувала дівчина, намагаючись розрядити напружену обстановку.

— Ні. Я вже піду. Не буду вам заважати, — холодно промовив чоловік, попросивши дочку провести його до дверей.

Впевненою ходою він пішов на вихід, навіть і не думаючи попрощатися зі мною. Я чув, що вони з Міленою на прощання перекинулися кількома реченнями, але слів було не розібрати. А коли дівчина повернулася назад, то виглядала ще більше засмученою, ніж до цього.

— Гей… Ну чого ти розкисла? — я згріб кохану в обійми, легенько поцілувавши її у скроню. — Тебе засмутило, що твій батько не розцілував майбутнього зятя у дві щоки?

Я намагався жартувати, хоча й сам перебував у ненайкращому настрої. Хоча й не брехатиму. Взагалі, мене не сильно турбувала думка її старого. Звісно ж я не збирався з ним заїдатися, бо все-таки він був батьком Мілени. Але якщо нам не вдасться знайти спільну мову, то плакати з цього приводу я точно не стану.

— Вибач, що тато поводився так неввічливо. Зазвичай, він не такий. Я не розумію, що на нього найшло, — Мілена намагалася загладити ситуацію, але в цьому не було потреби. 

Все було ясно, як Божий день. Люблячий батько неочікувано застав свою дочку з хлопцем. Було б навіть трохи дивно, якби він поводився якось по-іншому, тож я сильно не переймався з цього приводу. Сподівався лише, що наступна наша зустріч пройде менш напружено.

— Не хвилюйся. Я все чудово розумію. Можливо, колись в майбутньому я теж так дивитимуся на кавалера нашої дочки. Хто знає?

— Нашої дочки? — Мілена ошелешено округлила очі, і я задоволено посміхнувся від розуміння, що мені вдалося перемкнути її на іншу хвилю.

— Ну звісно. Ну або дочок… Ти скільки дітей хочеш? Трьох, чотирьох чи п'ятьох? — намагався розсмішити дівчину, із задоволенням спостерігаючи за тим, як її подив ще більше зростав. — Я, наприклад, мрію про чотирьох, ну максимум п’ятьох. Ну, але якщо ти дуже хотітимеш, то і за шостим підемо. Я не проти!

1 ... 28 29 30 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти — мої крила, Вікторія Франко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ти — мої крила, Вікторія Франко"