Читати книгу - "Ти нікому не розкажеш , Олекса Мун (Alexa Moon) "
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Одумався? Випустив пару? Невже все скінчилося?
— Одну хвилину! — Аріс схиляється над пораненим тілом і плескає Андрія по щоці.
Вирівнюється та прямує до припаркованого Камаро.
Відкривши задні двері, щось виймає із салону. Коли хлопець обертається, земля в буквальному значенні йде з-під ніг. У його руках виблискує металева біта.
Впевнено розмахуючи нею, Аріс повертається до зблідлого Андрія.
— Це вже серйозно! — Гарик викидає недокурену цигарку на землю і підіймається. — Я ж кажу — псих!
Бачачи, що між Арісом та Андрієм ще пристойна відстань, я починаю йти до брюнета. Не розумію, як зможу зупинити цю неконтрольовану машину для вбивства, але все одно йду. Прискорюю крок, мало не біжу до нього.
— Соня! Ану, відійди від нього! — летить мені в спину.
Я не можу збагнути, кому належить цей голос. Моя мета — Аріс. Я боюся, що в нього зірвало стоп-кран.
Я не хочу, щоб він убив людину.
Врізаюсь у його кам'яне тіло та намагаюся зупинити хлопця собою. Втискаюсь у груди. Його серце гуркоче з неймовірною силою, віддаючись гулкими ударами у мені. Мені здається, воно зараз проб'є грудну клітку.
— Арісе, — підводжуся навшпиньки та обхоплюю долонями його обличчя. — Аріс! Чуєш мене? — примушую опустити голову та поглянути на мене.
Марно. Його не миготливий погляд спрямований тільки на Андрія, що впав на землю. Крила його носа роздмухуються, а на обличчі застигла маска гніву.
Хоч би мені вдалося зупинити його. Я домагаюся свого. Хлопець стоїть на місці. Це можна вважати за крихітну перемогу...
— Поїдьмо звідси? — обхоплюю його руки й завожу їх собі за спину. Обіймаючи себе його руками. Намагаюся висмикнути биту, але та не піддається. Він тримає її мертвою хваткою.
— Аріс, поїдьмо! — починаю відштовхувати його до машини та переможно видихаю, коли хлопець починає задкувати.
— Що ти робиш? — хлопець оживає, коли його стегна впираються у дверцята машини.
— Я прошу тебе, поїдьмо звідси!
Зараз саме час для останнього туза у моєму рукаві.
Я знову підводжуся навшпиньки та навалююся на хлопця. Відчуваю, як ходуном ходять груди.
Притискаюся до губ та цілую його. Злизую кров із розбитої губи. Чоловічі пальці вмиваються в поперек, а холодний метал біти обпалює хребет.
Я боязко проштовхуюсь язик, шукаючи його язика і захлинаюся адреналіном, який він передає мені, дико відповідаючи на поцілунок.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти нікому не розкажеш , Олекса Мун (Alexa Moon) », після закриття браузера.