Читати книгу - "Неідеальна потраплянка, Ліра Куміра"

Повернувшись до кімнати, я помітила Мілу, яка принесла мені обід. Апетит помахав мені ручкою, але я буквально змусила себе проковтнути все, що було на тарілці, інакше зовсім ослабнути можна. А я вже ітак занадто часто пропускала їжу. На фігурі це все одно ніяк не відобразилося, а от виразку я можу собі заробити на раз-два.
Решту часу до вечора я промаялася, не знаючи чим себе зайняти. Читання не йшло, малювати так і зовсім не хотілося. А в саду як завжди розмістилася ельфійська принцеса зі своїми компаньйонками, бачити яких мені ой як не хотілося. У результаті я поніжилася у ванній, полежала на ліжку, переміряла кілька нарядів та навіть над зачіскою поекспериментувала.
Надвечір я вже була готова лізти на стіну, і так хотілося хоч чимось себе зайняти. Підказка прийшла випадково. Адже, щойно з вечерею прийшла до мене Міла, я помітила незвичну поведінку помічниці: вона посміхалася і перебувала у хорошому настрої. А коли я поцікавилася, що в неї сталося, то дівчина зізналася, що її запросили на побачення у вихідний.
Міла сяяла, наче начищений самовар. Вона розповідала про сміливого стражника, який врятував її від брикаючогося коня, а мої думки тим часом втекли до Іларія. Цікаво, як він там? Чим займається? Побачивши мою неуважність, робітниця розповіла мені останні плітки серед слуг: імператор дуже голосно про щось сперечався з Намісником, ніхто не наважувався до них заходити, але потім ельф вийшов з кабінету, і, здається, залишився задоволеним. А зараз правитель залишився сам у кабінеті і попросив принести йому вечерю. І от коли Міла йшла до мене, то кухарі тільки збирали на тацю їжу для Його Величності.

Дівчина хитро посміхнулася, і лише тоді до мене дійшов перебіг її думок. Та вона ж пропонувала мені віднести йому їжу! І мені здається,  що це чудова ідея. Я посміхнулася служниці і попросила зупинити того, хто збирався нести імператору вечерю, на що дівчина впевнено відповіла:

- Зараз, я миттю все зроблю. Чекайте тут, я принесу вечерю до вас, – після цього помічниця втекла. Я ж підійшла до дзеркала, поправляючи зачіску і розглядаючи себе – чи добре виглядаю для побачення?
А коли Міла повернулася з тацею, я вже застигла біля дверей в очікуванні. Взявши тарілки у дівчини, я попрямувала у бік кабінету імператора. От тільки варто було мені підійти ближче, як я побачила, що двері були прочинені і через них чулися голоси.

Я акуратно штовхнула стулку ліктем, щоб увійти зі своєю ношею всередину, та так і втратила змогу говорити, адже перед моїми очима постала неприємна картина:
Імператор стояв спиною до дверей, а за крок від нього знаходилась ельфійська принцеса. Вона швидко подолала цю відстань і потяглася з поцілунком до Іларія. А він не відштовхнув її, більше того, чоловік відповів на її поцілунок. І в той момент, коли він розплющив очі, то вони світилися яскраво-смарагдовим світлом. Від шоку руки мої розтиснулися, і я впустила тацю.
Імператор смикнувся, обернувшись, а я швидко розвернулась і побігла геть. Я маю тікати. Якнайдалі від усього цього. Від палацу, від зради.
А за кілька хвилин я почула голос Його Величності:

- Христино! Стій!
Ні, я не могла зупинитися, я мусила піти. Біжала на межі своїх сил, кинувшись до дверей, що виходили у сад. Швидше. Вже на першому поверсі палацу я помітила, що мене ніхто й не намагався наздогнати. Мені дозволили піти, так просто.
Сльози застилали очі, і я вискочила надвір. Єдиним вірним рішенням на той момент я бачила свій шлях через галявину ближче до лісу. І мені було байдуже, що на вулиці вже стало досить темно. Начхати. Аби подалі від цих яскраво-смарагдових очей.
Я подолала галявину і зупинилася біля краю лісу. Дивилася на дерева, але вони не лякали, щось кликало мене. І, витративши на роздуми всього хвилину, я увійшла до хащі.

Кабінет імператора. Годиною раніше

Як я втомився від цих суперечок. Ми ніяк не могли досягти одного рішення, адже запити ельфів були надто великі. До вечора ми так і не дійшли згоди і вирішили перенести переговори на завтра. Усі почали розходитися і лише намісник залишився у кабінеті. Мабуть, йому було що сказати.
Заурій походжав кабінетом, так і не почавши розмову, а я не став його поспішати. Зібравшись із думками, ельф продовжив:

- Ви ж знаєте, що кілька тисячоліть тому весь Вічний ліс та прилеглі території належали ельфам? - Я кивнув у відповідь. - Але йшли роки, ми вели безперервну боротьбу, і нам довелося поступитися цими землями драконам. Ще в юності я дав собі обіцянку повернути наші землі. Та зараз я був близький до цього як ніколи раніше. Але я ладен відступити. Я готовий запропонувати вам ще частину Вічного лісу після його відновлення. Тільки у мене є одна умова. Азалія. Ви ж знаєте, що вона єдина моя дочка? – Я знову кивнув. - Так от моя дівчинка зізналася мені, що закохана у вас. Моя єдина спадкоємиця. Ви розумієте, що це для мене означало? - Я розумів, тому просто промовчав, чекаючи, коли намісник продовжить. Ні, зараз зі мною розмовляв батько.

- Я знаю, що у вас вже є обраниця, і не хотів би ставити вас перед вибором. Але прошу, – чоловік забарився. - Так, моя дівчинка зеленоока, але це ще не означає, що вона вам підійде. Можливо, ви могли б перевірити вашу сумісність з нею. Я майже впевнений, що моя дитина вам не пара. І думаю, що якщо ваші очі не засвітяться, вона відступить. За цю спробу я готовий поступитися своєю мрією. - Намісник замовк, а я стояв і не знав, що відповісти. Що я можу сказати? Так, дівчинка гарна, але я вибрав Христину і не можу її зрадити. От тільки намісник не той, кому варто було відмовляти. Зібравшись, я все ж таки сказав:

- Я вас розумію, і не хочу дурити. Мені потрібен час на роздуми.

- Звісно. Але завтра вранці я хочу почути відповідь. Довго чекати я не маю наміру, - ельф видихнув і поспішив до дверей.
Так я лишився сам. Голова йшла кругом від думок: я не міг зрадити довіру Христини. Вона та, хто мені потрібний. І чому тільки це дівчисько обрало саме мене? Начебто мені інших проблем не вистачало. Я стояв, спираючись на стіл, і міркував: як же мені відмовити намісникові, не викликавши при цьому скандалу? Двері тихо відчинилися і в кабінет увійшла ельфійська принцеса. Вона не вимовила жодного слова і наблизилася до мене, зупинившись за крок. Дівчина завмерла буквально на мить, а потім різко скоротила відстань між нами та поцілувала мене.
Магія всередині завирувала, вириваючись назовні, і мої губи розтулилися. Я відповів на її поцілунок. Розплющивши очі, я побачив, як райдужка дівчини навпроти засвітилася яскраво-смарагдовим світлом. Її сила виривалася і зливалася з моєї. І в цей момент я почув шум, а обернувшись, побачив, як з кабінету вибігала Христина. Чорт!
Я відірвався від губ ельфійки і побіг наздоганяти свою норовисту кохану: