Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

Це було близько.

Коли ми разом виринаємо посеред басейну в темній купальні, наложниця вже непритомна. Простягаю руку вбік, і залишений нею біля краю рушник обмотується навколо моєї руки. Від води він одразу намокає, проте дозволяє перехопити дівчину за талію із мінімальною площею дотику до оголеної шкіри. Так безпечніше для неї.

Її наївна спроба втекти підштовхнула мене до безглуздої витівки. Чорна Ріка — випробування, яке при посвідченні проходять навіть не всі маги, що вже казати про звичайну дівчину — не підготовану, позбавлену внутрішньої рівноваги та будь-якої можливості чинити опір.

Втім, наложниця примудрилася мене здивувати. Не просто не виказала жодної ознаки страху, а легко і навіть із задоволенням довірилася потоку одвічної пітьми. Так, ніби все життя це робила. Хоча за логікою вона мала запанікувати та намагатися дістатись берега, якби власна впертість не дозволила б їй покликати мене на допомогу.

Витягнувши дівчину з води, я кладу її на бік прямо на плитку. Легкий дотик магії, і вона починає кашляти. Таки наковталася. Втім, цьому якраз не складно допомогти. Спостерігаючи краєм погляду за її станом, я одягаюся та роздумую над подальшими діями. Натягую пальчатки. Ненавиджу їх, але ця запобіжна міра врятує дівчині життя. А вона має жити доти, доки я не розгадаю причину її стійкості до моєї магії.

В неї немає магічного дару. Не може бути. Остання чарівниця була віддана мені жерцями трохи менш ніж сімсот років тому, і дітей в неї не було. Вона була останньою у своєму роду — це я знаю точно. Всі нині живі маги — чоловічої статі, і успадкувати талант здатні лише їхні сини чи, з меншою імовірністю — онуки, народжені доньками.

Ця дівчина — точно не чарівниця. Це помітно по тому, як швидко Чорна Ріка забирала в неї життєві сили. По тому, як її тіло майже не відкликалося на дотики, хоча мої відчуття пітьма посилила до майже неможливої за звичайних обставин гостроти. Отже, моя наложниця чи то надто смілива, чи то недостатньо розумна, аби запанікувати у незнайомих обставинах. Або таки вперта і знову вирішила мене подражнити, не роздумуючи про наслідки.

Навіть трохи прикро, що вона не чарівниця. Це було б цікаво. Айні свого часу подобалися такі… водні процедури. Але дитину мені вона так і не народила.

Тим важливіше з'ясувати причину стійкості нової наложниці. Але спочатку необхідно стабілізувати її стан. Вона вже відкашлялася, і тепер дихає хоч і не надто глибоко, але рівно. Легким рухом пальця, я змушую її тіло піднятися в повітря, після чого огортаю її великим рушником та закидую собі на плече. Магічні метелики десь поділися, але темрява мерцю — не перешкода. Я впевнено крокую до прихованих магією дверей, що ведуть до моїх покоїв. При моєму наближенні обрис стулки починає сяяти примарним білястим світлом, а наступної миті двері тихо відчиняються, аби потім самостійно зачинитися за моєю спиною та зникнути. 

Крокуючи до свого ліжка, я продовжую розмірковувати.

Причин може бути дві. Або дехто — я вже навіть знаю, хто — добряче її зачарував, або сталося якесь диво, і у цій дівчині таки дрімає магічний талант. 

Може бути й третя причина — звичайна впертість та норовливість, але… В мене є план, як її виключити. Разом із першою. Якщо дівчина витримає і не зламається, це допоможе мені отримати її довіру та прихильність. А там вже і до розгадки недалеко, раптом вона розповість мені все сама.

Наложниця ледь помітно ворушиться на моєму плечі. Тихо стогне. Край рушника повільно з'їжджає вбік. Апетитна сідниця рядом з моїм обличчям так і пропонує поцілувати або навіть вкусити себе. 

І як їй вдається бути такою спокусливою навіть у непритомному стані? 

Якщо попереднього разу я ще стримався, цілком відновлений після першої підпитки, але зараз… Чорна Ріка забрала те, що я збирався взяти собі.  Але погляд Айни, що у своїй звичайній манері взялася нізвідки й тепер стирчала поряд із ліжком, відігнав зігріваючі думки геть. Знову взялася за своє. Кожного разу одне й те саме.

— Скільки разів я казав тобі не приходити сюди без запрошення? — я не залишаю їй жодних шансів не зрозуміти, наскільки невдоволений її несвоєчасною появою.

— Стільки ж, скільки наложниць ти вбив, не зумівши стриматись тоді, коли це слід було зробити, — не менш крижаним тоном відповідає Айна. — Пожалій дівчину, віднеси до її кімнати.

— Щоб ти знову почала чатувати, наче курка над курчам?

Моє зневажливе питання залишається без відповіді. Втім, мені вона й не потрібна. Моя кімната — єдине місце в цьому крилі, де Айна не має повної влади. Не те щоб вона в решті приміщень могла мені щось зробити, але… Навіть після смерті ця жінка якимось дивом примудряється знаходити слова, здатні мене відволікти у найвідповідальніший момент. Через це мені навіть іноді здається, що я колись її кохав. Втім, навіть якщо й так, це було надто давно, щоб казати напевно. Але інакше її дивну владу наді мною просто не пояснити. Жодних чарів — це я знаю напевно, бо сам подарував їй посмертя і, варто мені лише забажати, вона виконає будь-який мій наказ.

— Їй потрібен відпочинок, — схоже, Айна розуміє власну нездатність вплинути на моє рішення цього разу, починає нервувати. — Вона здорова і сильна, і дійсно може завагітніти. Але якщо ти раз за разом випиватимеш її майже повністю, нічого хорошого з цього не вийде.

— Вона — лише одна з багатьох сотень, — я не надто обережно кладу наложницю на застелене ліжко. Рушник остаточно розмотується, і тіло дівчини постає переді мною у всій своїй спокусливій красі. — А відновлення сил мені потрібне, і ти про це знаєш.

— У тебе накопичилось достатньо джерел для підпитки за Договором і…

— Не тобі їх рахувати, — ця розмова починає мені набридати. В грудях потроху прокидається холодна лють.

— Але…

— Геть звідси, — процідивши ці слова, я кидаю довгий виразний погляд на Айну і додаю: — Негайно.

Вона закриває рота, стискає губи в тонку лінію. Опускає погляд погаслих світлих очей на підлогу і за мить зникає, залишивши мене на одинці з почуттям… Люті? Роздратування? Провини? Смутку?