Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

6.2

Схоже, такої спритності Темний Лорд від мене не очікував, тому що навіть не намагався утримати. Пірнаю і крізь плескіт води чую, як він щось говорить. Але мої думки заняти лише тим, щоб опинитися якнайдалі від цього… чаклуна. Після всього того, що він зробив зі мною притомною, залишається тільки здогадуватися, що він міг утнути під час мого… купання.

Тоді, прийшовши до тями з красномовно мокрим волоссям, я для себе вирішила, що до ладу мене приводила Айна. Така думка допомогла відчути це не настільки… неправильним.

Вперто не виринаючи на поверхню, я пливу, доки вистачає повітря. Дається взнаки дитинство, проведене із міськими дітлахами — батьки дозволяли мені проводити спекотні дні разом з ними на річці, тому я швидко навчилася плавати. 

Вода потроху стає прохолоднішою. 

Ні за що б не подумала, що ця купальня настільки велика — за відчуттями я вже давно мала б досягнути дальнього краю, але… Коли в грудях починає пекти від нестачі повітря, я нарешті виринаю і розумію, що навколо мене — суцільна темрява. Все, що я чую та відчуваю — це тонкий запах водоростей, тихий плескіт та дзюрчання води і… Течія? 

Я що, десь в річці опинилась?

Під ногами не відчувається дно, а пірнути у спробі торкнутися його я не наважуюсь. Якщо мене якимось чаклунством дійсно перенесло з купальні до річки, то слід дістатися берега. Про те, що я робитиму там оголеною — поки що зарано думати. Тому що невідомо, де саме це "там" взагалі знаходиться.

Можливо, мені підкажуть зірки? Доводилося читати кілька книг з астрономії, тому розташування сузір'їв я загалом пам'ятаю. Підкоряючись повільній течії, розслаблююсь та лягаю на спину, з надією вдивляючись в темне небо.

Жодної зірки. Ані найменшої іскорки. Тільки суцільна чорнильно-синя темрява вгорі й така ж само темна вода навколо і піді мною.

Груди потроху холодить першими паростками паніки, але я не дозволяю собі їй піддатися. Якщо це якесь чаклунство, то Темний Лорд напевно за мною спостерігає. Мабуть, очікує, що я почну кликати його на допомогу, аби вибратися звідси. 

Що ж, тоді довго йому доведеться чекати. А там, раптом, і набридне — сам заявиться.

Тому я продовжую плисти течією, лежачи на спині. Прохолодна вода омиває моє тіло, і легенькі хвилі нагадують мені дотики прохолодних пальців. 

Головне — не думати про те, що він може мене тут і покинути. І не натрапити в темряві на уламки плавнику. Але внутрішнє чуття підказує мені, що якщо це дійсно річка, то якась незвичайна. В неї мають бути береги, з яких неминуче до мене по воді долинали б якісь звуки — сюрчання цвіркунів, шелестіння листя, шерехи від кроків тварин. А тут — нічого… Можливо, ці береги знаходяться надто далеко від мене, але тоді невідомо, де я знаходжуся. Немає настільки широких річок ніде з тих земель, про які мені вдалося прочитати.

Тож, якщо я не можу нічого вдіяти — залишається тільки чекати.

Під ці думки минає невідомо скільки часу, і ось так лежати у воді мені стає просто нудно. Схоже, Темний Лорд таки впертіший, ніж я очікувала. Але за мить до того, як я нарешті наважуюсь тихенько його покликати, раптом відчуваю — вода навколо мене стає відчутно прохолоднішою.

— Мабуть, тебе слід було назвати рибкою, а не крижинкою, — ліворуч від мене лунає глузливий голос.

— Я не рибка і не крижинка, — мені навіть вдається нічим не виказати свою радість від того, що очікування не виявилося марним. Знову пішов на поступки — дріб'язок, але приємно. — Мене звуть Лія.

— Лія… — задумливою луною відгукується Темний Лорд, який тепер, схоже, знаходиться праворуч. О, невже він нарешті вимовив моє ім'я — хоч і з такою, трохи дивною інтонацією. 

— А як тебе звуть? — питаю я, окрилена своїм маленьким успіхом. — В тебе ж є ім'я?

Відповіддю мені стає тихий плюскіт десь попереду. Він що, мене перехоплювати зібрався? Опускаю ноги, повертаючи собі вертикальне положення у воді, аби уникнути якоїсь каверзи з боку Темного Лорда. Не через страх, що він мене втопить — навіть якщо й так, навряд чи я зможу цьому запобігти. Але так мені просто спокійніше.

І хоча сплеск був попереду, Темний Лорд раптом опиняється в мене за спиною. Холодна рука перехоплює мене під грудьми та притискає до крижаної брили тулуба.

— Чи не було у твоєму роду магів, Ліє? — вкрадливий прохолодний шепіт лоскоче вухо. Друга рука тим часом впевнено прямує моїм животом все нижче й нижче.

— Ні, — хрипко видихаю я, відчуваючи, як разом із навколишньою водою поволі холоне все моє тіло. 

Ще трохи, ноги напевно прихоплять судоми. Тонути в обіймах чаклуна зовсім не хочеться, але моя думка його навряд чи цікавить.

 — А з чого таке… питання? 

На останньому слові мій голос починає зрадницьки тремтіти — крижані пальці вже прослизнули між стегон, прагнучи дістатися якомога глибше та забрати останні крихти тепла.

— Надто спокійно ти переносиш вплив магії.

Темний Лорд ще щільніше притискає мене до себе, майже позбавляючи можливості рухатися. Доводиться задерти голову, щоб мати можливість дихати — вода вже майже досягла рота — але водночас із цим чоловік піднімає мене вище, тому потилицею я лягаю на його плече. Заплющивши очі, я тихо схлипую, коли крижані пальці нарешті проникають всередину. А за кілька секунд мимоволі стискаю його руку стегнами, коли охоплене холодом лоно раптом просочується млосно-солодким відчуттям від м'якого погладжування чогось чутливого і глибоко прихованого. Темний Лорд коротко видихає мені в шию, ніби сміється…

…і за секунду просто уходить під воду, тягнучи мене за собою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно