Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вона глянула на Дагену. Її подруга замість звичайної куртки надягнула евелар — традиційний для її племені шкіряний панцир, зроблений із переплетених пасків твердої шкіри, зміцнених бронзовими клепками. Бачила її отак озброєною, може, разів зо три. Хай йому грець, вона й сама надягнула на стьобанку кольчугу з короткими рукавами. Зробила це абсолютно несвідомо так само, як несвідомо вже якийсь час грала руків’ям шаблі.
— Ну нарешті, — губи Даг насмішкувато розтягнулися. — А я вже думала, що ти проспиш всю розвагу.
— Яку ще розвагу?
Чорні очі розкрилися ширше.
— Кайлін, — сказала вона тихо. — Перш ніж ми в’їхали до гарнізону, кха-дар зібрав чаардан і сказав, що ми тут не затримаємося більш ніж на три дні, і щоби ми не починали пиятики та нічому не дивувалися. І якщо хто бажає, то може залишитися в гарнізоні, бо зворотній шлях може виявитися небезпечним. Пам’ятаєш?
Напевне, це було тоді, коли вони зупинилися за пів милі перед табором. За хвилину до того вона відчула, що присутність Бердефа, яка супроводжувала її роками, кудись зникла. Всі стояли в колі. Ласкольник щось говорив, а вона розпачливо тягнулася своїми відчуттями навсібіч.
— Пам’ятаю, — сказала вона спокійно. — Просто трохи непокоюся. Як вважаєш, про що йдеться?
— А я знаю? — Дагена сіпнула плечима. — Але ми станемо табором за перехрестям, і тоді кха-дар, можливо, трохи нас просвітить. А поки — тримаймо очі розплющеними.
* * *
Місцем постою вони обрали невеличку котловину. Вона радше нагадувала діру в землі, ніж яр, який дав би їм притулок, але вистачило й цього. Захищала від вітру, а якщо вони розпалять вогнища — ніяка зрадницька іскра не викаже непроханим гостям їхнього місцезнаходження.
Ласкольник в’їхав туди першим, зупинився посередині та розвернувся до загону. Якусь мить придивлявся до кожного з них.
— Звідси до гарнізону чотири милі. Якщо хтось щось забув — може повернутися.
Ніхто не зрушив із місця.
— Добре, — кивнув кха-дар. — На світанку я перепитаю ще раз. Тож до роботи. Ночуємо тут, виїздимо до світанку. Варта — по шестеро. Кошкодур і Риута визначають черговість. Зброя — під руками. Не думаю, що мають бути проблеми, але краще підстрахуватися.
Дагена підняла руку.
— Які проблеми, кха-даре?
— Дійдемо до цього, донечко. По черзі. Коней розсідлати, нагодувати й напоїти. Лише два вогнища. Тільки на годину. Потім — збір.
Злазячи з сідла, Кайлін сягнула умислом навколо. Нічого, пустка. Втратила Бердефа.
Наступну годину зайняли звичайні табірні справи. Вона зняла сідло, вичистила коня, надягла йому на писок торбу із вівсом. Потім допомогла Леї викопати яму, в якій вони розпалили невеличке вогнище. Сушені кінські кізяки горіли повільно, майже на даючи диму. Над вогнищем поставили невеличкий казан, кинули в нього кілька жмень сушеного м’яса й трав. Ніч не обіцяла холоду, але було варто розігрітися перед ночівлею на землі.
Потім Ласкольник промовив кілька слів, і весь чаардан знову згромадився навколо нього. Кайлін, тримаючи в руці кухоль із супом, дивилася на командира. — Ну добре, діти, — чоловік блиснув зубами. — Час на пояснення. Поки ми тут стоїмо, Йавенир Дитина Коней, Батько Війни се-кохландійців, той старий сучий син, який виточив нам стільки крові, помирає.
Вона майже випустила кухоль з руки. Йавенир помирає. Це… це майже неможливо. Батько Війни був завжди, скільки себе пам’ятала. Жив десь на сході, в наметі із золоченого шовку, звідки розсилав кінні загони грабувати і вбивати. У дитинстві вона уявляла його собі гігантською, товстою, як вепр, потворою, що сидить на стосі подушок, а на сніданок жере печеню з меекханських дітей. Пізніше це уявлення не надто сильно змінилося. Йавенир був… постійним і незмінним, наче сходи й заходи сонця. Ймовірність, що він звичайний смертний, який може сконати, як і всі інші, була майже неймовірною.
— Сучому сину має бути десь під дев’яносто.
— Ага, Файлене, може, це не зовсім так, але ми не знаємо точно. Та й сам він, напевне, не пам’ятає, коли народився, — кха-дар іронічно скривився. — Захворів десь рік тому й навіть найпотужніші жереб’яри не можуть йому допомогти. Але в його віці це абсолютно не дивно. Що важливіше, це вірна відомість. Кілька людей померли, щоби її доставити, бо останній рік вісті про хворобу Батька Війни — це найбільша таємниця Золотого Намету.
Ласкольник повернувся до них боком і почав проходжуватися. Три кроки вліво, поворот, три кроки вправо, поворот. Під час довгих промов він завжди ходив, а тому, схоже, очікувалось тривале пояснення.
— Але три або чотири місяці тому плітка пішла світом, а разом із нею — клопоти… — він завагався, наче не розуміючи, з чого почати. Нарешті зупинився і виставив перед собою розчепірену долоню.
— Вам відомо, що є п’ять Синів Війни: Аманеве Червоний, Кайлео Гину Лавйо, Каг Дану Кредо, Завир Геру Лом із клаххірів та Совиненн Дирніг, — після кожного прізвища він загинав один палець. — Разом ця п’ятірка утворює військовий кулак Йавенира. Але з двома Синами є клопіт. Аманеве — це ґлиндой, плем’я якого приєдналося до се-кохландійців понад сорок років тому. Совиненн — напівкровка-ковенг, командує тим, що залишилося від племен, які раніше мешкали на нашому кордоні. По-перше, вони не се-кохландійці та лише теоретично мають право боротися за титул Батька Війни. По-друге, обидва вони завдячують своєю позицією виключно Йавениру, а новий Батько Війни необов’язково захоче визнати їх за Синів. По-третє, вони люто ненавидять інших трьох командувачів.
Він зробив паузу і знову рушив. Кайлін усміхнулася під ніс — що б там не було, але промовцем Ласкольник був поганим. Якщо й любив щось менше за довгу балаканину, то хіба ситуації, коли йому самому доводилося багато теревенити.
Якусь мить панувала тиша.
— Будуть різатися? — Дагена кинула питання легко, немов ішлося про ігри малих дітей.
Ласкольник зупинився на половині кроку.
— Ми сподіваємося на це… Сподіваємося на битву поміж Синами Війни, щойно над Золотим Наметом з’явиться зламана
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід», після закриття браузера.