Читати книгу - "Гарантія на кохання, Tama Lisn"

- Ні, я вчора заяву в поліцію написала.

- Я зрозумів, до нас уже слідчий приходив.

- Співробітники вже говорять?

- Так, шепочуться різне. Ви сама як? - Окинув мене прискіпливим поглядом. Мабуть, його збивають з пантелику мої лахи із магазину за рогом. Хто-хто, а Алік розуміється в якісних речах і може відрізнити фірмову річ із бутика від дешевої підробки.

- Нормально. Аліку Петровичу, у мене до вас прохання.

- Так слухаю.

- Я можу пройти в татів кабінет? Хочу озирнутися і таке інше.

- Звичайно, ходімо. Я вас проведу.

- Не треба, я сама.

- Там закрито.

- Тоді дайте мені ключ. - Наполягаю.

- Звісно, тільки він у мене в кабінеті. Зараз принесу.

Заступник дістав ключ із шухляди столу у своєму кабінеті, а я звернула увагу на те, що двері його кабінету були незамкнені. Виходить, будь-хто міг зайти до татового кабінету. Вкотре дивуюся татовій недалекоглядності. Втрачає хватку старий.

- Дякую, далі я сама.

- Ольго! - Зупинив мене. - Я хочу, щоб ви знали. Щоб не сталося, я завжди готовий допомогти вам.

- Дякую я знаю. Я потім занесу вам ключ.

Кабінет у тата просторий. У ньому багато світла, попри досить темний інтер'єр, виконаний під дерево. Папа любить дерево. На підлозі килимове покриття. На середині кабінету величезний дубовий стіл та два шкіряні крісла. Біля стіни такий самий шкіряний диван. Трохи на відстані стоїть глобус на підставці.

Оглянула документи, тут їх набагато більше, ніж удома. Шафка за шафкою, відносно нову документацію. Вивчаючи документи детальніше, помітила деякі нестикування у тих, що датовані приблизно за місяць до того, як татуся кинув його друг.

Нюанси незначні, але тато мав би помітити «перші ластівки». Він завжди такий уважний, може хтось просто підробив його підпис? Малоймовірно, батько завжди сам перевіряв усю звітність. Потрібно переглянути бухгалтерські документи, може, там щось є. Договори чисті, у всякому разі, ті, що я переглянула.

Комп'ютер я не вмикала, там точно стоїть пароль, а більше дивитись мені тут нічого, ніякої додаткової інформації я не знайду. Поглядом зачепилась за глобус. Такий самий раніше стояв у нас вдома. У ньому ще був секрет, він відкривався за допомогою невидимої засувки, а всередині була схованка. Вдома тато зберігав у ньому спиртне. Може, і в цьому є схованка? Провівши рукою по нижній панелі, я намацала виступ і потягла за нього. Бінго, це такий самий глобус або той самий, що був нас вдома, хто його знає. Пролунало клацання, і верхня частина глобуса відкрилася, тільки цього разу там не спиртне. На дні глобуса лежить флешка, пластикова картка, пачка грошей та якийсь ключ. На ключі немає ніякого дармовиса і ніяких розпізнавальних знаків, нічого що хоч якось натякнуло на те від чого він. Картка теж якась дивна. Тато хитрун, видумав таку собі імпровізовану схованку. Забрала із собою все окрім грошей. У номері вивчу ці речі детальніше.

- Ви вже йдете?

- Так, дякую вам. Тільки я маю ще одне прохання. - Звертаюсь до Аліка Петровича.

- Яке? - Здивувався.

- Скопіюйте мені фінансову звітність за останній квартал.

- Навіщо вам?

- Хочу переглянути. - Ухильно відповіла.

- Я не знаю чи можна?

- Можна і ви про це знаєте. - Тато не раз давав зрозуміти, що я можу засунути свій ніс у всі справи на фірмі.

- Добре. Ви шукаєте щось конкретне?

- Ні.

- Але це займе якийсь час.

- Нічого, я зачекаю.

Чекати довелося хвилин сорок. За цей час я встигла випити чаю та порозглядати кабінет Аліка. Він менший, ніж у батька, але теж виглядає солідно.

- Тримайте. - Нарешті простяг мені флешку.

- Дякую. - Заховала її в сумку.

- Ви додому?

- Ні.

- Я міг би вас підвезти.

- Іншим разом, у мене ще справи. До побачення.

- Будуть запитання, дзвоніть. - Крикнув навздогін. - Стосовно звіту, я маю на увазі.

Вийшовши надвір, видихнула з полегшенням. Мені увага Аліка завжди здавалася надокучливою, а зараз він взагалі виглядає підозрілим типом. Пристав зі своїм “підвезу”, не казати ж йому, що їду я не під крило до коханого чоловіка, а в самий найдешевший готель.

Додому мені ще рано їхати. Надворі зовсім ясно і потрапити до будинку непоміченої поки не вдасться.

У готель поверталася так само пішки. По ходу міркуючи, як мені умовити Леру вивезти машину з гаража. Є підозра, що вона може здати мене Олександру, але про те, що я втекла, вона точно дізнається, коли я з'явлюся на порозі їхнього дому. Оце засада!

У мене задзвонив телефон. На дисплеї висвітився номер Ріти.

- Привіт, Оль. Як ти?

- Привіт нормально.

- Щось про тата чути?

- Поки що нічого нового. Я заяву до поліції написала.