Читати книгу - "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут"

Вони вивчили їдців шлакомасла за допомогою електронного стеження і визначили, що їх надто багато, що вони горді й вигадливі, щоб дозволити себе колонізувати.

Тож земляни відправили своїх шпигунів у ту рекламну аґенцію, що просувала шлакомасло, і ті підробили в рекламі статистику. Вони зробили всі середні показники такими високими, що всі на планеті відчули себе з усіх поглядів гіршими від більшості.

І тоді прилетіли броньовані кораблі землян і відкрили планету. Лише там-сям чинили символічний опір, адже місцеві почувалися такими неповноцінними. І тоді почалася колонізація.

Траут спитав щасливого представника виробника, яке це відчуття — керувати «Галактикою», така була назва машини. Водій його не почув, і Траут не наполягав. То була тупа гра слів, оскільки Траут водночас питав, яке це було відчуття — керувати машиною, а також управляти чимось таким, як Чумацький Шлях, що мав сотню тисяч світлових років у діаметрі і завтовшки був десять тисяч світлових років. Він повністю обертався раз на дві сотні мільйонів років і вміщував близько сотні мільярдів зірок.

І тоді Траут побачив, що простий вогнегасник у «Галактиці» мав оцю брендову назву:

Як було відомо Траутові, це слово в мертвій мові означало «вищий». Також воно було тим, що викрикував вигаданий альпініст у відомій поемі, зникаючи в хуртовині на вершині гори. І також це було торговою маркою деревної стружки, яку використовували для захисту крихких речей у посилках.

— Навіщо називати вогнегасник «Ексельсіором»? — спитав Траут водія.

Водій здвигнув плечима.

— Мабуть, комусь сподобалось, як воно звучить, — сказав він.

Траут глянув на околиці, які виглядали розмитими через велику швидкість. Він побачив знак:

Тож він справді наближався до Двейна Гувера. І, неначе Творець Всесвіту або якась інша надприродна сила готувала його до зустрічі, Траут відчув потребу погортати свою власну книжку «Тепер про це можна розказати». Це була книжка, яка невдовзі перетворить Двейна на кровожерного маніяка.

Засновок цієї книжки був такий: життя було експериментом Творця Всесвіту — Він хотів випробувати новий тип створіння, якого Він задумав привести у Всесвіт. Це було створіння зі здатністю ухвалювати свої власні рішення. Усі інші створіння були повністю запрограмовані роботи.

Книжку було написано у формі довгого листа від Творця Всесвіту до експериментального створіння. Творець привітав створіння і вибачився за всі незручності, які той мусив терпіти. Творець запросив його на банкет на його честь у залі «Емпайр» готелю «Валдорф-Асторія» у Нью-Йорку, де співав і танцював чорний робот на ім’я Семмі Девіс-молодший.

І експериментальне створіння не вбили після банкету. Натомість його перевели на незайману планету. Поки він був непритомний, з його долонь зняли шар живих клітин. Операція була нітрохи не болючою.

А тоді клітини розмішали в теплому морі цієї незайманої планети. Минали віки, і вони розвивалися в дедалі складніші форми життя. Хоч які форми вони б приймали, вони завжди мали свобідну волю.

Траут не дав експериментальному створінню власного імені. Він просто називав його Чоловіком. На тій незайманій планеті Чоловік був Адамом, а море було Євою.

Чоловік часто прогулювався біля моря. Інколи він забрідав у Єву. Інколи він у ній плавав, але вона була надто схожа на суп, тож плавання його не збадьорювало. Після неї Адам почувався сонним і липким, тож відразу пірнав у крижаний потік, що зривався з гори.

Він верещав, коли пірнав у крижану воду, верещав знову, коли вискакував хапнути повітря. Він роздирав до крові гомілки і сміявся з того, коли видирався з води на скелі.

Він ще трохи попихтів і посміявся, і подумав, що б таке приголомшливе викрикнути. Творець ніколи не знав наперед, що він вигукне, оскільки Творець його не контролював. Чоловік сам вирішував, що йому робити далі — і чому. Наприклад, одного дня після купання Чоловік вигукнув: «Сир!».

А другий раз він викрикнув: «Чи не краще б їхати в “б’юїку”?».

Ще одні­єю великою тва­риною на незайма­ній планеті був ангел, який час від часу наві­дувався до Чоловіка. Він був посланцем і розвідником від Творця Всесвіту. Він з’являвся у вигляді восьмисотфунтового бурого ведмедя. За задумом Траута Кілґора, він також був роботом, як і сам Творець.

Ведмідь старався отримати відповідь, чому Чоловік робив те, що робив. Він питав, наприклад:

— Чому ти кричав «Сир»?

І Чоловік глузливо відповідав:

— Бо мені так захотілося, тупа машино.

Ось як в кінці книжки Кілґора Траута виглядала надгробна плита Чоловіка на незайманій планеті:

Розділ 17

Банні Гувер, гомосексуальний Двейнів син, вдягався на роботу. Він був піаністом у коктейль-барі нового «Голідей Інн». Він був бідний. Він жив сам у кімнаті без ванни в старому готелі «Фейрчайлд», колись модному. Тепер це була нічліжка — у найнебезпечнішій частині Мідленд-Сіті.

Дуже скоро Банні Гувера серйозно покалічить Двейн, і скоро він розділить карету швидкої допомоги з Кілґором Траутом.

Банні був блідий, того самого нездорового кольору сліпих риб, що колись населяли надра Печери святого чуда. Ці риби вимерли. Багато років тому вони попереверталися черевом догори, їх винесло потоком з печери в річку Огайо — перевернуті догори черевом, вони потріскались під сонцем.

Банні також уникав сонячного світла. І вода з кранів Мідленд-Сіті ставала отруйнішою з кожним днем. Він дуже мало їв. Готував собі їжу в своїй кімнаті. Приготування було просте, оскільки він їв лише овочі і фрукти і жував їх сирими.

Він обходився не лише без мертвого м’яса — він обходився і без живого м’яса, без друзів, коханих чи домашніх тварин. Раніше він був надзвичайно популярним. Наприклад, коли був курсантом у Військовій академії в Преарі, на старшому курсі студентство одноголосно присвоїло йому звання кадет-полковник, найвищий можливий ранґ.

Граючи на піаніно в барі «Голідей Інн», Банні мав багато-пребагато таємниць. Одна з них була така: його насправді там не було. Він умів відлучитися з коктейль-бару, і взагалі з самої планети, за допомогою трансцендентної медитації. Він навчився цієї методики від Махаріші Махеш Йоґі, який одного разу під час світового туру з лекціями зупинявся в Мідленд-Сіті.

Махаріші Махеш Йоґі в обмін на нову хустинку, кілька фруктів, букет квітів і тридцять п’ять доларів навчив Банні заплющувати очі і промовляти собі це милозвучне безсенсовне слово ще і