Читати книгу - "Макова війна, Ребекка Куанг"

розбавлених бойових мистецтв, пристосованих лише до біомеханіки людського тіла. А такий підхід забагато відкидає. Він не бере до уваги століття розвитку та шліфування — і це заради військової ефективності. Дзюнь може зробити з тебе гарного солдата. А я можу дати тобі ключ до всесвіту, — пишномовно виголосив Дзян і вдарився головою об низьку гілку.

Тренування з Дзяном були зовсім не схожі на тренування з Дзюнем. Дзюнів навчальний план будувався за очевидним принципом ієрархії, чітким зростанням: від базових технік до досконаліших. Натомість Дзян учив Жинь усього, що раптом зринало в його дуже непередбачуваному розумі. Він повторював урок, який здався йому цікавим, а якщо ні, то вдавав, що того ніколи й не було. Зрідка він без спонукання виголошував довгі тиради.

— У всесвіті існує п’ять основних елементів… Зітри з обличчя цей вираз — це не так абсурдно, як може здаватися. Давні май­стри вірили, що все у світі створено з вогню, води, повітря, землі й металу. Безперечно, сучасна наука спростувала це твердження. Проте це однаково корисна техніка для розуміння різних типів енергії. Вогонь: жар крові в самий розпал битви, кінетична енергія, що змушує серце битися частіше, — Дзян поплескав себе по грудях. — Вода: перетікання сили з м’язів до цілі, від землі вгору й через талію в руки. Повітря: подихи, які підтримують у тобі життя. Земля: те, як ти заземляєшся, як спрямовуєш енергію залежно від своєї пози. І метал — для зброї, якою володієш. У гарного знавця бойових мистецтв ці п’ять елементів будуть урівноважені. Якщо зможеш контролювати кожен із них однаково вправно, тебе вже ніхто не спинить.

— А звідки я знатиму, що здобула над ними контроль?

Він почухав себе за вухом.

— Слушне запитання. Насправді, я не впевнений.

Прохання пояснити детальніше неминуче дратували Дзяна. Його відповіді завжди були химерно багатослівними та абсурдно сформульованими. Значення деяких із них ставало зрозумілим лише далеко по тому, а деяких — і взагалі ніколи. Якщо Жинь просила його пояснити, він змінював тему. Якщо пропускала повз вуха найабсурдніші коментарі («У тебе не врівноважений елемент води!»), він штурхав її й дорікав, чому вона не ставить більше запитань.

Дзян дивно говорив: або швидко, або повільно, роблячи незвичні паузи між словами. Він сміявся двома способами: перший сміх був неврівноваженим — знервованим, пронизливим, вимушеним, а другий — чудовим, глибоким, гучним. Перший сміх Жинь чула постійно, а другий — дуже рідко і вражено завмирала, коли Дзян так сміявся. Він нечасто дивився їй у вічі, натомість завжди зосереджувався радше на точці над бровами між очима.

Дзян крокував світом так, наче вже не був його частиною. Він поводився так, немовби походив із країни майже людей, майже таких, як нікарці, але не зовсім, проте його поведінка скидалася радше на поведінку спантеличеного гостя, який зупинився, заморочившись наслідуванням тих, хто був навколо. Він не був частиною не лише Сінеґарда, а й самої ідеї фізичної землі. Поводився так, немовби закони природи його не обходили.

Можливо, так і було.

Якось вони піднялися на найвищий ярус Академії, проминувши помешкання майстрів. Єдиною будівлею на тому ярусі була висока спіральна пагода з дев’яти поверхів, які вишукано здіймались один над одним. Жинь ніколи не бувала всередині.

З екскурсії, яку їй провели багато місяців тому, вона пригадала, що Сінеґардську академію побудували на місці старого монастиря. Пагода на найвищому рівні досі могла бути храмом. Зовні біля входу до пагоди був старий камінь із виїмками для куріння пахощів. По обидва боки від дверей, немовби вартові, стояли два великі циліндри, розташовані на високих прутах, щоб вони могли обертатися. Придивившись ближче, Жинь побачила на поверхні циліндрів викарбувані зображення давніх нікарських героїв.

— Навіщо це? — запитала вона, ліниво прокручуючи циліндр.

— Це молитовні колеса. Але сьогодні нам ніколи заглиблюватися в це, — пояснив Дзян. Він жестом указав їй іти за ним. — Сюди.

Жинь очікувала, що дев’ять поверхів пагоди виявляться звичайними, будуть з’єднані рівними сходовими маршами, але всередині сходи були звивисті й вели до самісінької верхівки, а посередині була порожнина. Крізь квадратний отвір у стелі пробивався самотній сонячний промінь, освітлюючи порошинки в повітрі. На стінах вздовж сходів висіли вицвілі картини. Схоже, їх не чистили десятиліттями.

— Раніше тут стояли статуї Чотирьох Богів, — сказав Дзян, вказуючи на темну прогалину.

— Де вони тепер?

Дзян знизав плечима.

— Захопивши Сінеґард, Червоний Імператор обдер більшість релігійних скульптур. Левову частку переплавили на коштовності. Але це неважливо. — Він кивнув Жинь, аби та підіймалася сходами вслід за ним.

Дорогою вгору він читав лекцію:

— Бойові мистецтва з’явилися в Імперії завдяки воїну на ім’я Бодхідхарма з Південно-Східного континенту. Коли, мандруючи світом, Бодхідхарма знайшов Імперію, він вирушив до монастиря й вимагав права зайти, але настоятель відмовив. Тоді Бодхідхарма всівся в печері неподалік храму й дивився на стіну дев’ять років, слухаючи крики мурах.

— Слухаючи що?

— Крики мурах, Жунінь. Не відволікайся.

Вона пробурмотіла щось, чого повторювати було не можна. Дзян не звернув уваги.

— За легендою, сила його погляду пробила в стіні печери отвір. Монахи були такі зворушені його релігійною відданістю або такі вражені наполегливістю, що врешті таки впустили його до храму. — Дзян зупинився біля картини з зображенням смаглявого воїна та групи блідошкірих чоловіків у мантіях. — Оцей посередині — Бодхідхарма.

— А в того чоловіка ліворуч кровоточить обрубок руки, — помітила Жинь.

— Ага. За легендою, одного монаха так вразила відданість Бодхідхарми, що на знак прихильності він відрубав собі руку.

Жинь пригадала міф про Май’жиннень Теардзу, яка наклала на себе руки задля об’єднання Спіру з материком. Схоже, історія бойових мистецтв рясніла випадками, коли люди вдавалися до безглуздих жертв.

— Ну от, монахи з храму зацікавилися розповіддю Бодхідхарми, але через малорухливий спосіб життя та погане харчування вони були дуже слабкими. Навіть ще худорлявішими за тебе. Вони засинали під час його лекцій. Бодхідхарму це неабияк дратувало, тож він розробив три комплекси вправ для покращення їхнього здоров’я. А оскільки монахи постійно були в небезпеці фізичної розправи з боку грабіжників та злочинців, а релігійні приписи забороняли їм носити зброю, вони пристосували значну частину тих вправ, щоб створити систему беззбройного самозахисту.

Дзян зупинився біля ще однієї картини. На ній був стрій монахів, які вишикувалися біля стіни й завмерли в однакових позах.

Жинь була вражена.

— Це ж…

— Перша форма Сідзіня. Ага, — Дзян схвально кивнув. — Бодхідхарма попередив монахів, що бойові мистецтва мають удосконалювати людину. Бойові мистецтва, застосовані на благо, викують мудрого командира, людину, здатну ясно бачити в тумані та розуміти волю богів. За задумом бойові мистецтва мали стати не лише військовим інструментом.

Жинь силкувалася уявити техніки, яких Дзюнь навчав її, як оздоровчі вправи.

— Але мистецтва еволюціонували, — сказала вона.

— Правильно.

Дзян чекав запитання, яке хотів почути. Вона підкорилася.

— А коли мистецтва стали пристосовувати для масового військового використання?

Дзян задоволено хитнув головою.

— Невдовзі після приходу Червоного Імператора на Імперію напали вершники Внутрішніх держав на півночі. Загарбники ввели багато репресивних заходів для контролю місцевого