read-books.club » Любовні романи » Назавжди, Уляся Смольська 📚 - Українською

Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

246
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Назавжди" автора Уляся Смольська. Жанр книги: Любовні романи / Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 92
Перейти на сторінку:

          Попрощавшись з мамою, поклала трубку і подивилася на Леоніда.

          – Так приємно, – промурчала, немов кішечка. Я настільки розслабилася, що лінь було говорити.

          – Мені весь час хочеться тебе торкатися, – Леон все ще грав з моїми волоссям.

          – Якщо ти не припиниш, я засну прямо тут, – тихо сказала я. Мій нічний недосип давав про себе знати.

          – Добре, соня, – він посміхнувся і прибрав руку, а я відразу ж пошкодувала. Хочу ще відчувати його ніжність! – Поїхали, поснідаємо і вип'ємо смачну каву, – сказав Леон і завів двигун.

***

          Після сніданку в затишній піцерії, Леонід відвіз мене в гуртожиток і допоміг з речами. Він наполіг на поїздці в супермаркет, щоб закупити мені продукти та інші необхідні речі. Не звертаючи уваги на вмовляння, Леон оплатив все розтрати і навіть примудрився впихнути в кишеню кілька купюр. Я намагалася їх повернути, але і це виявилася марна трата часу.

          Вечір прийшов зовсім непомітно. Провівши з Леоном цілий день, здивувалася, як мені легко, невимушено і весело поруч з ним. Не покидала думка, що велике місто не так вже й лякає, якщо зі мною Леонід.

           Почався вересень і з ним почалося навчання. Дні пролітали з божевільною швидкістю. Наші з Леоном короткочасні зустрічі мені зовсім не подобалися. Ми бачилися тільки ввечері, коли він забирав мене після пар і підвозив в гуртожиток. Я була настільки вимотана, що провести достатньо часу разом просто не вистачало сил.

          Кожен раз, коли Леон під'їжджав за мною в університет, я ловила на собі завидні погляди своїх одногрупниць. За спиною шепотілися, іноді навіть доходило до образ.

          Одного разу, коли я стояла біля входу в корпус, чекаючи Леоніда, до мене підійшла моя одногрупниця Ксенія, зі своїми подружками–гієнами. Вона вважала себе найкрутішою з усіх дівчат нашої групи і все мріяла закрутити роман із заможним хлопцем.

          – Чуєш, як там тебе? Даша? Дунька? – глузливо запитала вона і розсміялася.

          – Діана, – підкреслено відповіла.

          – Не важливо, – змахнула та рукою. Вона зробила вигляд, що задумалася, а потім запитала: – Як такій біднячці, як ти, вдалося підчепити такого крутого папіка?

          Її подруги зареготали, а вона єхидно сміючись, додала:

          – Ти що, відьма? Або вночі на окружній підробляєш? Нічний метелик з великим досвідом?

          Мені було боляче слухати її знущання. Вона явно кайфовала, принижуючи мене.

          – Ну, ти й зараза! – прошепотіла. – Стережися, не регочи так сильно, а то штукатурка на обличчі потріскається, – сказала я.

          Чорний Хаммер під'їхав і зупинився поруч зі мною.

          – О, в тебе накладні вії відклеїлися, – сказала я, сідаючи в машину.

          Сміючись, спостерігала, як вона нервово прикривалася рукою і судомно шукала дзеркальце в сумочці. Всередині все переверталося від злості. Я намагалася заспокоїтися, але торнадо емоцій ніяк не вщухало. Ця Ксенька–зараза неабияк вивела мене з себе!

          – Привіт, кішечко, – Леон подивився на мене. – Бачу, ти не в настрої.

          – Не звертай уваги, – кинула я.

          – Знаю один дуже дієвий метод, який моментально допоможе заспокоїтися.

           З цими словами він нахилився до мене і пристрасно поцілував.

          – Ти правий. Насправді допомогло, – посміхнулася, все ще відчуваючи гарячий подих його губ.

          – Думаю, тобі потрібно трохи розвіятися, – сказав Леон і машина зрушила з місця.

          – Вибач, я не можу, – прикро, сказала я. – Стільки потрібно вивчити, навіть не уявляю коли я це зроблю.

          – Діано, ти вже третій тиждень не даєш собі розслабитися, – сильна рука ніжно погладила мене по щоці. – Ти втомилася.

          Я важко зітхнула. Він правий. Щоденні заняття і постійний недосип вимотали мене остаточно.

          – Гаразд, – погодилася і всміхнулася.

          – Поїхали, повечеряємо, – Леонід на мить перевів погляд з дороги на мене. – Я знаю одне дуже затишне містечко.

          Годинник показував дев'яту вечора, коли ми дісталися до кафе. Пробки на дорогах у вечірній час нестерпні. Але сьогодні мені все одно. Я давно не проводила достатньо часу з коханим і жахливо скучила за ним. І зараз просто насолоджувалася його компанією.

          Ми вибрали столик, сіли на м'які диванчики, а Леон обійняв мене за плечі і м'яко притиснув до себе. Відчувала себе затишно в його обіймах.

          Чекаючи наше замовлення, я розповіла йому про інцидент, який стався сьогодні з моєю одногрупницею.

          – Крихітко, таких, як вона – ціла купа, – сказав він і поцілував мене в скроню. – А ти у мене особлива.

          Я підняла на нього очі і наші погляди зустрілися. Помітила в його очах чарівний магнетизм, який мені так подобається. Його губи заволоділи моїми, владно і пристрасно. Борода лоскотала шкіру, а чоловічі руки міцно притискали до себе, ковзали по спині, занурювалися у волосся. Я знову розтанула в його руках, немов солодка вата на гарячих губах. Коли поцілунок закінчився, мені знадобилося кілька секунд, щоб прийти в себе. У тілі розгулялася пристрасть і важким клубком пульсувала внизу живота. Ох, я все більше бажаю його, як чоловіка!

          Леон вийняв із внутрішньої кишені піджака якийсь листок паперу і передав його мені.

          – Що це? – здивовано запитала я.

          – Медична довідка, – спокійно відповів Леон і зробив ковток кави.

          – Не треба було, – я зніяковіло дивилася на нього. – Ти думаєш, мені потрібні докази того, що у тебе все в порядку зі здоров'ям? Я довіряю тобі в цьому плані.

          Леон зайшовся сміхом. Мене ще більше спантеличила його реакція.

          – Вибач, – він втамував свій сміх і продовжив: – Спасибі, що довіряєш мені, малесенька, – він обійняв мене і поцілував. – Це не те, про що ти подумала.

1 ... 28 29 30 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Назавжди, Уляся Смольська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Назавжди, Уляся Смольська"