Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Ніч була в повному розпалі, коли в родовому замку Голттенів засвітився, заграв дорогоцінними іскрами родовий артефакт. Здивований Олтт - глава роду Голттенів, почухуючи пухнасті груди величезною рукою, на всі очі дивився на дивне явище. На його пам'яті артефакт оживав лише кілька разів - коли з'являлися на світ його діти, і пішов із життя убитий у бою його предок - могутній Онік. Першою з'явилася на світ Тамарі – і артефакт засвітився та переливався всіма відтінками блакитного та сапфірового кольорів. Серце старого Олтта защемило - він знову згадав про покинуту ним дочку. Занадто ніжна, надто слабка дівчинка від народження відрізнялася від усіх членів його роду.

- Ти ж знаєш - це твоя, а не її провина, - знову завела свою пісню його мати, яка теж з'явилася на поклик артефакту. -Ти вибрав їй у матері лісову жінку – всупереч волі сім'ї! Хіба ж винна дитина в тому,  що не має  сили? Де ж їй силу взяти?! У лісової відьми? – скрючений палець звинувачуючи тицьнув його в груди.

Такі промови, іноді в трошки іншому виконанні раз від  разу сипалися на його голову. Олтт вже багато раз пошкодував за свій вчинок. Але вголос признати,  а тим паче виправити свою  помилку так і не наважився.

- І ти вчинив як боягуз, відіславши бідну дівчинку до нікчемного Ломура, - знов завела стара ельфійка.

– Не я їй його вибрав. Його вибрала їй Темрява, - рикнув, огризнувшись Олтт.

- То ще не факт, - парирувала йому мати, - і тим паче не привід кидати дівчинку напризволяще.

Не раз за останні десять років він докоряв собі за виявлений ним гнів і впертість. Але не в характері великих Голттенів було визнавати свою провину і скасовувати прийняте рішення. Десь у глибині його темної душі яскраво світився вогник ніжності до його Тамі, яка так болісно нагадувала її мати.Цей черв'ячок кусав і шипів на нього, але коли це Голттени відкрито виявляли свої почуття? Вони сильні, іноді грубі, люті!!! То казки, що ельфів вважають витонченими та мрійливими.

І чим сильніше розгорялося в його серці любов і ніжність до маленької золотоволосої дівчинки з медовими очима, тим суворіше і жорсткіше поводився він з нею. Так вирощували його. Його батько. І всіх його предків. Так виховуватиме Олтт і своїх нащадків.

І ось цієї ночі вони стояли перед родовим артефактом, який все не заспокоювався. Немов буря вирувала на його поверхні - лютими сполохами іскрив древній камінь.

- Батьку, це сестра? – тихо спитав Коллен. Він був дуже юний, це була ще дитина – але ніхто не мав сумнівів, що це росте майбутній воїн і голова роду. Його верхівка вже діставала до могутнього підборіддя Олтта, темне волосся кольору кави непокірно падало на високе чоло, темні очі, уперте голттенське підборіддя. Ще худеньке, але рельєфне і сильне тіло – Олтт не щадив молодого Коллена, а особисто навчав його всім ельфійським премудростям.

- Вона у біді? - Невпевнений і тривожний погляд наполегливо свердлив батька. І тихо, але рішуче додав: – Ми маємо йти до неї. Голтени своїх не кидають у біді. Хіба не так, батьку?

- Безперечно. Іди збирай рід, Коллен. - З обожненням дивлячись на онука, веліла бабуся. - Батькові ще треба поспілкуватися з артефактом.

І дочекавшись, коли маленький воїн вийде зі священних покоїв, тюкнула Олтта по нозі гострим носком своєї туфлі.

-Ти привезеш дівчинку сюди! І це не обговорюється!

Воїни роду в повному бойовому обладунку вже зібралися у дворі замку, готові йти за ватажком. Аж  раптом повітря завібрувало, затремтіло, і з клубів чи то снігу, чи туману, вийшов ельф з  сріблястим волоссям.

Він з гідністю опустив голову в привітанні, і звернувся до глави роду:

- Мілорде. Проти дівчини нашого роду скоєно злочин. Ерік із роду Бесснів із повагою звертається до Вас за допомогою у проведенні справедливого великого суду над злочинцем – ельфом, що запродався демонам - Даксом Ломуром.

Жоден м'яз не здригнувся на обличчі старого Олтта, але серце пропустило один удар. Здається, справи у його доньки ще серйозніші, ніж він припускав.

- Ми з Вами, - промовив велично Олтт. Разом із своїм дельфійським військом він зник слідом за сріблястим у порталі.

Білі воїни-посланці прибули до замків ще трьох великих родів – до Аддів, Мурлів та Сельфідів. Рід Бесснів вимагав смертну кару для рода злочинця за нанесену образу. Смертельний вердикт злочинцю у Темному світі мали схвалити всі роди, що входять до Великої П'ятірки.

Уважно вислухавши посланця, Ульфік із роду Сільфідів , погоджуючись, кивнув головою.

- Ми з вами.

Від  інших  ельфів  сильфіди відрізнялися запальним, але справедливим характером. Тому Ульфік не поспішав виносити свій вердикт заочно,  а  збирався розібратися у всьому, що сталося на місці самостійно, не приймаючи на віру слова та рішення ображених білих демонів. Винищення всього ельфійського роду – це справа не жартівлива. Він задумливо і ніби шукаючи підтримку, обернувся до своїх синів. Ті згідно кивнули батькові. Зв'язок між трійцею воїнів був настільки міцний, що вони могли читати думки один одного. Хоча, у разі потреби, могли і закривати ті думки від інших.

- Є ще дещо, батьку, - пророкотав Грант. Дочекавшись, коли мудрий Ульфік зверне на нього свій погляд, продовжив: - Сьогодні я отримав заклик про допомогу. Він був надісланий саме з того замку, куди ми й збираємось.

- І?..

- Я допоміг. Закликала жінка – можливо, це та сама, про яку і говорили білі. Вона була знесилена. І тому я запечатав її своїм Мороком. Я залишив його оберігати ту жінку.

- Хм. А чому вона закликала саме до тебе,  а не до свого роду? І чи потрібно так ризикувати собою, сину? Без Морока тобі буде важко. Ну, гаразд – ми скоро приєднаємося до нього. Ти ж його відчуваєш?

Погляд Гранта ніби сплив кудись і за мить знову прояснився:

- Та все в порядку. Він охороняє її.

Грант не став розповідати батькові та братові, що саме він бачив через свій Морок. Але був упевнений – жінка, яка його закликала, була в біді. Ну та нічого, скоро він особисто спитає з неї, - Грант криво так, недобро посміхнувся, - що за магію вона творила проти нього. Він зразу впізнав ці очі - вона вже не раз приходила до нього уві снах.