Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

class="p1" style="">Гніздо грижі, і зопсуття, і муки!

Хто тут ввійшов, зціпи і зуби й руки,

Спини думки, і речі, і бажання!

 

Кукіль тут полють з жита, видається,

Та рівночасно свіжий засівають;

По параграфам правду виміряють,

Але неправда і без міри ллється.

 

Тут стережуть основ, але основу

Усіх основ - людсько́го серця мову,

І волю, й мисль зневажують, як дрантя.

 

Ви, що, попавши в западню ту, хтіли

Найти в ній людський змисл і людські ціли,-

Lasciate ogni speranza, 12 - мовив Данте.

 

19 сент[ября] 1889

 

II
«Вузька, важкая до добра дорога…»

 

 

«Вузька, важкая до добра дорога»,-

Се сказано десь у письмі святому.

Та я перечу тим словам якмога,

Пізнавши вхід до в’я́зенного дому.

 

Вонючі сіни - перша осторога.

Скрипливі двері в хіднику тісному,

Відтак ідеш по манівцю крутому,

А там подвір’я, мов пуста берлога.

 

А по подвір’ю вояк патрулює,

У сінях варта, стражники понурі

І арештанти, наче тінь, снуються.

 

Сей шлях важкий - чи до добра прямує?

Спитайте тих, що мучаться в тім мурі!

Зрахуйте сльози, що день в день тут ллються!

 

10 сент[ября] 1889

 

III
«Гей, описали нас, немов худобу…»

 

 

Гей, описали нас, немов худобу:

І назву, й вік, і ріст, і всю подобу,

Волосся, очі, зуби, всі приміти -

Тепер хоч в Відень нас на торг гоніте!

 

Гей, обшукали нас, немов бандити:

Всі кишені, всю одіж, всю особу,

Ножі, тютюн, і гроші, й всю оздобу

Забрали - хоч в турецький рай ведіте!

 

Ну, от тепер ми чисті! Глупі-глупі!

Ножі, оздоби й скарби наші з нами,

Тих вам не взять бандитськими руками!

 

І розвели нас у апартаменти

Державні. Злишні тут всі компліменти!

Салон, їдальня, спальня й с… - все вкупі.

 

16 сент[ября] 1889

 

IV
«Сижду в тюрмі, мов в засідці стрілець…»

 

 

Сижду в тюрмі, мов в засідці стрілець,

Усякий звір поперед мене мчиться,

Не криється від мене, не боїться,

Показує, в чому хто є мистець.

 

Лис - злодій тут, не скромник, не святець,

І вовк - не музикант, а просто вбійця,

Медвідь - дерун і лютий кровопійця,

Забув про жарти, бубен і танець.

 

Тут всяку видно на́голо особу,

Мов фрак роздівши й мундур урядовий,

Вони і людську скинули подобу.

 

Я в засідці дрібнії точу стріли

І напинаю лук свій, все готовий -

Ну, бачність, звірі! Не хиблю я ціли!

 

9 сент[ября] 1889

 

V
«Вам хочесь знать, як нам в тій казематі…»

 

 

Вам хочесь знать, як нам в тій казематі

Проходить час? О, страх патріархально!

Як господарські діти, йдемо спати

Ураз з курми, лиш що заснуть звичайно

 

Не можемо. Ні про що розмовляти,

То й мовчимо. Лиш сей та той нечайно

Зітхне. Минає восьмий час, дев’ятий…

Втім Герсон 13 стука о стіну нагально

 

І лізе до вікна. «Ти спиш, Реєнте?»

«Ні!» - «Так подай там знак до Розпоряки,

Mir wellen eppes machen düll den Mente!» 14

 

Стук-стук по стінах! Гомонять тихцем…

Пост настороживсь, став к вікну лицем,-

Втім справа хтось як рявкне: «Лут табаки!»

 

VI
«Не будеш тихо?» - крикнув пост і шпарко…»

 

 

«Не будеш тихо?» - крикнув пост і шпарко

Побіг туди, відкіля крик роздався.

«Рахміль! Рахміль!» - крик зліва обізвався.

Знов пост біжить, клене, аж небу жарко.

 

«Чекай-но, я вас тут навчу кричати!

Та поки ще добіг на місце крику,

Вже Герсон став, неначе кіт, м’явчати,

А справа хтось там виє: «Кукуріку!»

 

Із всіх вікон посипалось, як град:

«Козидра! Шпичка! Rich da’n Tat’n aran!» 15

Пост став, немов підрізаний баран.

 

І раптом стихло все, мов в домі смерти.

Хто? Де кричав? І пощо? - годі знать.

Се наші є вечірнії концерти.

 

17 сент[ября] 1889

 

VII
«Вже ніч. Поснули в казні всі, хропуть…»

 

 

Вже ніч. Поснули в казні всі, хропуть,

І пітьма налягла. Лиш візитирка

Підсліпуватим своїм оком зирка,

Немов морга́є злобно: «Ось ви тут!»

 

Десь на завісах скрипнула кватирка,

Плюскоче дощ, і грубі краплі б’ють

О ринву, ринва так жалібно дирка

О мур, мов хоче вирватися з пут.

 

Та ні, не вирвешся! Залізні гаки

Держать тебе, дозорці, як собаки,

Пильнують, ходить шельвах під вікном.

 

Не вирвешся! І глухне зойк розпуки,

В тяжкій знесилі опадають руки…

Заснуть, заснуть, хоч би мертвецьким сном!

 

17 сент[ября] 1889

 

VIII
«А ледве тільки сон нам зломить очі…»

 

 

А ледве тільки сон нам зломить очі,

Гнеть північна його сторожа згонить;

Гримить кори́тар, колоддя́ скрегоче

При дверях, думаєш спросоння: дзвонить

 

Пожарний дзвін… Зриваєшся - аж ні!

Пан ключник входить з лампою, поглипне

На крати, чи здорові та міцні,

На піч, на кибель, тапчани - та й зникне.

 

Знов колодки скрегочуть, а ногайці

Казню за казнею плиндрують далі,

Мов Лопотова та війна у байці.

 

Що сон із змучених повік украли,

Грижі неситій не дали заспати -