Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
17 сент[ября] 1889
IX
«А рано, поки час ще виб’є п’ятий…»
А рано, поки час ще виб’є п’ятий,
Знов Лопотове славне військо грюка:
Іде «кибльовання». Що се за штука -
Їй-богу, сам не знаю, як сказати.
«Агій,- почнуть естетики кричати,-
Ось до чого у них доходить штука!
Яка де в світі погань є, грязюка,
Вони давай її в сонети бгати.
Петрарка в гробі перевернесь, пробі!»
Нехай! Та тільки він ходив в саєтах,
Жив у палатах, меч носив при собі,
Тим-то краси, пишнот в його сонетах
Так много. Ми ж тут живемо в клоаці,
То й де ж нам взяти кращих декорацій?
17 сент[ября] 1889
X
«Колись в однім шановнім руськім домі…»
Колись в однім шановнім руськім домі
В дні юності, в дні щастя і любови
Читали ми «Что делать?», і розмови
Йшли про часи будущі, невідомі.
Домашні дами ось як побивали
Не раз мої гарячі дифірамби:
«Е, спільна праця! В такім разі й вам би
Прийшлося чистить виходки й канали».
Не знали дами, що важке, всесвітнє
Питання те вже Австрія рішила.
Тюремний кибель - що́ в ньому за сила!
І виходок, і мебель враз! Вигідне
Береш його, виносиш, ну, і прямо
На поле лий чи в компостову яму.
17 сент[ября] 1889
XI
«Встаєм раненько, миємось гарненько…»
Встаєм раненько, миємось гарненько,
Вбираємось і стелим ліжко вмить,
Пісочком казню метемо чистенько,
Тоді давай ходить, ходить, ходить…
Шість кроків там і шість назад - досить,
Щоб не крутився світ, та трьом тісненько:
То два нас ходить, а один сидить,
Той встане - з нас один сіда смирненько.
Колись в Бориславі були землею
Два ріпники присипані: три дошки
Над ними стали скісною крівле́ю.
Лиш люльку мали і вода сльозила
В кутку: сей воду ссе, той курить трошки…
Сім діб! І нас того ж тюрма навчила.
18 сент[ября] 1889
XII. ПРОХІД
Прохід - не хлопський в полі, і не панський
В садках тінистих, не філософічний
Той шіллерівський, а гігієнічний
Прохід, регламентовий, арештантський!
Зима чи літо, дощ, сніг чи погода,
Мороз чи спека, на годину в добу
Женуть дозорці в’язнів, мов худобу,
По черзі на прохід до огорода.
Дерев там тілько, що паркан з ялиці,
А зелені, що поза ним доглянеш,
А неба, що доглянеш з дна криниці.
А в грудь як свіжого повітря втягнеш,
То світ закрутиться, мов у п’яниці,
І ще сумніший, безсильніший станеш.
16 сент[ября] 1889
XIII
«Ні, наш тюремний домовий порядок…»
Ні, наш тюремний домовий порядок
Бува часом дотепний! Ну, скажіть:
Кибльовання полуднішнє й обід
Ураз - чи дотеп се, чи лиш припадок?
І запах соломахи й киблів смрід!
Рядком з водою становлять коновку,
І хліб кладуть, і в киблі ллють карболку -
Ніс арештантський все знесе й живіт.
Щаслива Австріє! Той ум великий,
Що видумав сей дотеп, варт вовіки,
Щоб святкувать ім’я його празнично!
Перед його ідеєю я клонюсь:
Не апетитно, та зате практично;
Minus de genus, si constructio bonus. 16
19 сент[ября] 1889
XIV
«Беруть діру, залізом обкують…»
Беруть діру, залізом обкують,
Приправлять курок і язик для маху -
І самопал готов. Отак, мабуть,
І арештантську варять соломаху.
Беруть котел води і жменю круп -
Ось вам і суп; досиплють кмину жмінку,
То звесь кминковий; краяну печінку -
Звесь леберсуп; а хліб - хлібовий суп.
На друге йде капуста й воловина
В неділю (евфемічно - жил і лою
Бува не раз в тім м’ясі половина!),
В будні горох, фасоля (впів з гнилою!),
Логаза, каша гречана й «дубова» -
Ось вам вся наша «карта страв» готова.
19 сент[ября] 1889
XV
«Та ви не думайте, що вища власть…»
Та ви не думайте, що вища власть
Лишає так се діло, без призору!
Вона пильнує прав у всяку пору
І параграфів скривдити не дасть!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А як обід готов, то відкладають
Найкраще м’ясо, хліб і відливають
В тарілки соломаху - ще густою,
Дадуть омасті і несуть хоробре
До президента. Той скуштує. «Добре!»
Тоді для нас розбовтують водою.
19 сент[ября] 1889
XVI
«В тих днях, коли, неначе риба в сіті…»
В тих днях, коли, неначе риба в сіті,
Мій вольний дух в тісних тих стінах б’ється,
Смертельний холод в душу аж крадеться,
І нікому потішити, огріти,
Одним-одна лишилася мені ти,
Мужицька пісне, в котрій люд весь плаче,
І мому серцю легшає неначе
З народним болем в один такт боліти.
О ви, кристалізованії стони,
Ви, сльози, перетоплені в алмази,
Зітхання, влиті у тужливі тони!
Не покидайте ви мене в тій хвили!
Кріпіть, щоб ті безумства, муки, врази
Мойого духу глиб не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З вершин і низин, Франко І. Я.», після закриття браузера.