Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

class="p1" style="">Що все в нім хоче серіозно брати,

Що в тій погоні до незвісних мет

Розумну думку рад би відшукати.

 

Смішний сей світ! В нім правом - дикий гнет,

А чесна праця в перегнилі шмати

Вкриваєсь, а коб мала лиш відмет

З страв дармоїдів, щоб живіт запхати,

 

То мала б доста для потреби свої!

Смішний сей світ! Неробів горсть мала

Себе вважає світом, паном всьої

 

Землі і ціллю всього, що на світі!

Смішний поет, що хтів би, окрім зла,

В тім світі правди й розуму глядіти.

 

1881

 

XI. СІКСТИНСЬКА МАДОННА

 

 

Хто смів сказать, що не богиня ти?

Де той безбожник, що без серця дрожі

В твоє лице небесне глянуть може,

Неткнутий блиском твої красоти?

 

Так, ти богиня! Мати, райська роже,

О глянь на мене з свої висоти!

Бач, я, що в небесах не міг найти

Богів, перед тобою клонюсь тоже.

 

О бозі, духах мож ся сумнівати

І небо й пекло казкою вважати,

Та ти й краса твоя - не казка, ні!

 

І час прийде, коли весь світ покине

Богів і духів, лиш тебе, богине,

Чтить буде вічно - тут, на полотні.

 

1881

 

XII
«Ось спить дитя, невинний ангел чистий…»

 

 

Ось спить дитя, невинний ангел чистий.

Смієсь у сні - се ангел з ним іграє…

Сплакне у сні - се ангел, в облак млистий

Розплившися, манить його й щезає.

 

І сон отсей нестертий, віковистий

В душі його по собі слід лишає:

З дитячих снів той ангел променистий

Раз в раз бажання, тугу в нім збуджає.

 

Рвесь молодець від батька і від мами

Чогось шукати десь в чужій чужині,

А ангел з далі кличе: «'Д ми́ні! 'Д ми́ні!»

 

Любві, надії він спішить стежками,

Там плід здобуде, тут лиш квіти зв’ялі,

А ангел з далі кличе: «Далі! Далі!»

 

1881

 

XIII. ПІСНЯ БУДУЩИНИ

 

 

Знов час прийде, коли з погорди пилу

Ти отрясешся й ясною звіздою

Засяєш людям, і підуть з тобою,

Серця́ твою почують давню силу.

 

Знов час прийде, до найтяжчого бою,

Остатнього, за правду й волю милу

Ти поведеш народи і прогнилу

Стару будову розвалиш собою.

 

І над обновленим, щасливим світом,

Над збратаними, чистими людьми

Ти зацвітеш новим, пречудним цвітом.

 

Прийде той час! Істотою цілою

Ми чуєм хід його поза собою,

Та доживем його - не ми… не ми!

 

1880

 

XIV
«Досить, досить слова до слів складати…»

 

 

Досить, досить слова до слів складати,

Під формою блискучою, гладкою,

Мов хробака під гарною лускою,

Пекучий біль і сльози укривати!

 

Лікар іде! Не час тепер ховати

Поганих струпів. Смілою рукою

Розкрить їх треба, мимо встиду й болю

Всю гниль нещадно з тіла виривати.

 

Час показать, що людськість мужем стала,

Дитинячих іграшок відреклась,

Своє важке призначення пізнала;

 

Що снігова метіль вже унялась,

Безцільних поривів пора пропала,

Розумних діл пора розпочалась.

 

1881

 

XV
«Ні, не любив на світі я нікого…»

 

 

Ні, не любив на світі я нікого

Так, як живому слід живих любить,

Щоб, не зрікаючись себе самого,

Ввійти в друго́го душу, переймить

 

Його думки, його бажанням жить,

Не думавши добро творить із того,

І так, незамітно зовсім для нього,

Вести його, де вища ціль манить.

 

Відразу бути паном і слугою,

Зректись себе і буть самим собою -

Отак любить ніколи я не вмів.

 

Чи самолюбства в мні замного стало,

Чи творчих сил живих було замало?

Чи шлях життя мене фальшиво вів?

 

2 окт[ября] 1889

 

XVI
«І довелось мені за се страждати!..»

 

 

І довелось мені за се страждати!

Де лиш любві правдивої шукав я,

Усе за неї був готов віддати,-

Те са́ме все безсилля зустрічав я:

 

То вбране в гордощів холодні шмати,

То в слів цукрових стрій конвенціональний

В мрій, сліз, зітхання плащ сентиментальний,

Та в бій життя зовсім незгоже стати.

 

Лиш де я не шукав її, де навіть

І зло чинив, щоб стать її негідним,

Там я найшов її. Отим-то тра́вить

 

Мене подвійне горе жа́лом мідним:

Те зло, що своїм прогріхом вважаю.

І те добро, що без заслуги маю.

 

2 окт[ября] 1889

 

XVII
«Колись в сонетах Данте і Петрарка…»

 

 

Колись в сонетах Данте і Петрарка,

Шекспір і Спенсер красоту співали,

В форму майстерну, мов різьблена чарка,

Свою любов, мов шум-вино, вливали.

 

Ту чарку німці в меч перекували,

Коли знялась патріотична сварка;

«Панцирний» їх сонет, 11 як капрал, гарка,

Лиш краску крові любить і блиск стали.

 

Нам, хліборобам, що з мечем почати?

Прийдесь нову зробити перекову:

Патріотичний меч перекувати

 

На плуг - обліг будущини орати,

На серп, щоб жито жать, життя основу,

На вили - чистить стайню Авгійо́ву.

 

24 сент[ября] 1889

 

ТЮРЕМНІ СОНЕТИ

 

 

I
«Се дім плачу, і смутку, і зітхання…»

 

 

Се дім плачу, і смутку, і зітхання,