Читати книгу - "Ідуть роботарі"

— Може, досить, Тім?

— Ні, я спробую ще.

— Дивись, ми й так надто довго стоїмо тут. Може хтось помітити.

— А ти поглядай. Ось я зроблю останню спробу.

— Тільки швидше. Час іти.

Тім знов натиснув на важелі і кнопки.

Саме цієї миті технік доповів Бірзові:

— Ось бачите, генератор зовсім близько. Стрілка апарата майже не хитається.

Бірз оглянув свої сили. Полісмени були напоготові. Перед загоном була довга стіна ковальського цеху, що загиналася крутим рогом праворуч. Де ж злочинці?

Боб Леслі відійшов убік від Тіма і визирнув з-за рогу будинка. І одним стрибком він повернувся назад. Не говорячи жодного слова, він вихопив з рук здивованого Тіма генератор, поклав його біля роботаря і штовхнув Тіма.

— Біжімо!

По тому він швидко кинувся під платформу і, спритно ховаючись за нею, а далі за іншими вагонами, побіг вздовж рейок. Тім поспішав за ним. Він не запитував нічого. Все було зрозуміло й так. Боб Леслі помітив серйозну небезпеку. Треба тікати. І Тім, напружуючи всі сили, біг і собі, намагаючись не відставати від Боба і краще ховатися поза загонами.

Томас Бірз обережно визирнув з-за рогу. Нікого немає і тут, коли не зважати на роботаря, який працював, навантажуючи платформу. Бірз перевів погляд на пеленгаційний апарат. Стрілка його просто застигла, ледве помітно вібруючи. Генератор був десь тут, на відстані кількох метрів.

Полісмени йшли один за одним, вийнявши револьвери і тримаючи їх напоготові. Сам Бірз тримав в руці маненький браунінг з піднятим запобіжником, готовий першої-ліпшої хвилини спинити пострілами людей, які насмілилися з’явитися сюди, на завод з украденим у нього генератором.

Технік спинився:

— Тут.

— Де тут? — роздратовано перепитав Бірз. — Адже ви бачите, нікого немає.

Технік вагався. Що йому відповісти? Те, що тут нікого не було, він бачив добре й сам. Але пеленгаційний апарат чітко вказував: генератор працював тут. Полісмени з цікавістю дивилися на нього і на розлютованого Бірза.

І раптом Бірз нахилився. Він побачив біля ніг роботаря чорну плескату коробку. Генератор!

Швидким рухом Томас Бірз схопив його. Так, це він. І працює. Важелі включення зсунуті до краю. Але — де ж люди? Де злочинці?

Тримаючи в руках генератор, Бірз розгублено озирався по сторонах. Дивно, але людей не було. Не менш розгублено дивився і технік разом з полісменами.

Нарешті Бірз зрозумів, що таке становище робить його просто смішним хоча б в очах полісменів. Він вимкнув генератор, поклав коробку в кишеню і розпорядився:

— Ви вільні, сержант.

— Єсть! — і сержант з полісменами, віддавши честь, повернулися й пішли геть.

— Так само вільні й ви, — відпустив Бірз і техніка.

Залишившись на самоті, Бірз ще раз оглянув все навколо себе. Нікого… А це що?

Він хутко нахилився, розглядаючи щось невеличке, блискуче і округле. Ця річ яскраво виблискувала на брудній, вкритій пилюкою, землі. Це було скло з годинника-браслета. Очевидно, воно щойно впало тут, бо не встигло ще навіть забруднитися. Коло нього Бірз помітив на м’якій пилюці чіткі сліди ніг. Тут стояла людина в черевиках на суцільній гумовій підошві. Ні в Бірза, ні в техніка, ні тим більше в сержанта з його полісменами не було такого взуття.

Бірз задумливо свиснув, підняв з землі скло, поклав його в кишеню і попростував назад до свого кабінета. Машинально він перераховував у пам’яті всіх бачених протягом цих днів людей: у кого було взуття на гумовій підошві?.. Але згадати йому не щастило.

… Старий сторож біля крайнього ливарного цеху мирно сидів у своїй халабуді, коли до нього вскочив захеканий Боб Леслі. За ним вбіг не менш утомлений Тім Кроунті. Старий здивовано підвівся, вдивляючись в обличчя некликаних гостей. Але Боб не витрачав часу марно. Він підійшов до старого, нахилився до нього і проговорив, ласкаво ляскаючи його по спині:

— Ну, діду Рундаль, випускай нас. А то дехто тут зможе надто зацікавитися нами.

Старий, здавалося, пізнав його:

— Це ти, Боб? — прошамкав він.

— Атож. Джорді кланявся тобі. Каже — незабаром прийде до тебе сюди гостювати. Але випускай швидше. Бо на нас з товаришем полюють.

Він прислухався. Ні, здавалося, все було тихо. Трохи повернувшись до Тіма, Боб пояснив йому:

— Цей старий — батько нашого Джорді.

А старий, теж не гаючи часу, обережно відсунув убік шафу, що стояла біля стіни. За нею відкрилися незаштукатурені дошки паркана: халабуда не мала четвертої стіни, замість неї правив заводський паркан. Майже всюди бетонований, тут, на задвірках, він подекуди був дощаний. Саме в такому місці і приткнулася халабуда сторожа.

Озирнувшись на товаришів, старий так само обережно взявся за кінець дошки і несподівано легко вийняв її з паркана. Він просунув голову в отвір, подивився в усі боки і, лише пересвідчившись, що поблизу паркана зовні нікого немає, витяг ще дві дошки, звільнивши неширокий, але цілком достатній прохід.

— Викидайтеся вже, — повернувся він до товаришів з напівжартівливим, напівсуворим наказом.

— Спасибі, товаришу Рундаль! — востаннє поплескав його по плечу Боб і зник в отворі.

Слідом за ним вистрибнув і Тім. Заводські небезпеки залишилися позаду, втікачі були вільні.

Тільки тепер Тім згадав, що генератор залишився там, біля роботаря. І все той Боб Леслі! Ну, хіба потрібно було кидати його там?

— Навіщо ти зробив це? — смикнув він Боба за рукав.

— Що саме? — не зрозумів той.

— Навіщо кинув там генератор?

— А тобі ще погратися хотілось?

— Що за манера розмовляти? — образився Тім.

— Звичайна. Бо ти дійсно іноді буваєш дитиною.

— Боб, я не дозволю тобі…