Читати книгу - "Ідуть роботарі"

вони втрачають можливість чинити опір, вони деморалізуються, страйк закінчується на потрібних компанії умовах, страйкарі стають до роботи — і все. Цілковита перемога. Адже Бірз краще будь-кого іншого розумів і знав, як дорого коштує компанії праця роботарів коло верстатів. Кожен день такої роботи не тільки не давав прибутків, а, навпаки, спричиняв втрати, більші, ніж збитки від звичайного простою заводу.

Щодо цього, то комуністична газета «Ред Стар» не помилялася. Спочатку Бірз аж ніяк не погоджувався визнавати факт величезних втрат від праці роботарів; адже навіть розмови про це були неприємні авторові й творцеві залізних потвор. Проте, незабаром він збагнув, що це зовсім не кидає тіні на його винахід. Зрештою, що було дешевим в країні, крім самої живої робочої сили? Нічого. І не дивно, що роботарі коштували Говерсові теж не дешево.

Томас Бірз сидів за своїм столом і в тисячний раз обмірковував усе це, задумливо крутячи пальцем срібний олівець. До всіх таких міркувань ці два дні домішувалися думки про незрозумілу відсутність Мадлени, яка мов навмисне уникала зустрічі з Бірзом. Що це? Жіноча соромливість, яка не дозволяє Мадлені відверто прийти до Бірза? А може, гірше; може — це вияв того, що Мадлена кохає не його, а когось іншого. Наприклад, рудого Тіма…

Срібний олівець закрутився в сухих тонких пальцях Бірза швидше. Правда, Мадлена заперечувала свою прихильність до Тіма. Проте, хіба це не могло бути звичайними хитрощами.

— А, бісова іграшка!

Олівець вистрибнув нарешті з пальців Бірза і впав на великий килим, який вкривав усю підлогу кабінета. Бірз нахилився, щоб підняти його. І в той момент, коли він нарешті знайшов вже холодну паличку олівця, — задзвонив телефон. Він дзвонив настирливо, різко і довго, не спиняючись ні на мить.

Не вагаючись, Бірз узяв трубку з одного з апаратів, які стояли на його столі. Він добре знав цей настирливий дзвінок: то був телефон, який зв’язував його безпосередньо з станцією керування роботарями — серцем, мозком і нервовою системою залізної армії.

— Я слухаю вас. Я Бірз, — кинув він у трубку неуважно.

Але відразу ж він міцніше притиснув трубку до вуха. Тривожний голос з трубки доповідав:

— Містер Бірз, трапилася якась аварія з вашим генератором, бо він подає нам вкрай незрозумілі сигнали.

— Які сигнали? — Бірз схопився вільною рукою за ручку крісла.

— Сигнали, які ви подаєте нам для виконання, для передачі роботарям, стали незрозумілими. Вони суперечать один одному. Протягом кількох секунд ми одержували, наприклад, таке: система чотири, контакт один, система дев’ять, вісім, одинадцять, контакт шість і три. Це ж зовсім нездійснимо, бо роботарям довелося б підвести водночас обидві ноги і так само водночас схилитися головою до землі. Очевидно, зіпсувався ваш генератор і невірно передає ваші накази. Дозвольте доповісти, містер Бірз, я можу негайно надіслати вам інший кишеньковий генератор.

— Вдячний. Надішліть. А коли почалися ці сигнали? Коли ви помітили несправність генератора?

— Дві-три хвилини тому. Спочатку технік викликав мене, бо не знав, що робити. Ми вдвох намагалися розібрати ваші накази. Але я швидко пересвідчився в тому, що це марна праця, і вирішив доповісти вам.

— Так. Зараз сигнали тривають?

— Тривають, містер Бірз. Такі ж незрозумілі. Може, ви зробите ласку і передаватимете їх, поки вам принесуть генератор, просто телефоном? Адже нічого не можна зрозуміти.

Черговий по станції керування роботарями вважав, очевидно, що Бірз продовжує подавати сигнали, натискуючи кнопки свого кишенькового генератора. Хм… Голос Бірза пролунав хрипко й суворо:

— І знов сигнали тривають?

— Так.

— Негайно візьміть пеленгаційні апарати і встановіть, де саме міститься генератор, який пересилає ці сигнали.

— Але…

— Слухайте, що я кажу. Ці сигнали подавав не я. Сьогодні, кілька годин тому, невідомі злодії вкрали в мене мій кишеньковий генератор разом з бумажником. Очевидно, це вони й подають сигнали, не вміючи поводитися з генератором. Вони просто натискують кнопки, які потраплять під руку. Але — як вони потрапили сюди, на завод? Адже сигнали йдуть з заводської території, так же?

— Так.

— Ну, зрозуміло, інакше б ви не дзвонили сюди. Гаразд. Пеленгуйте, знайдіть негайно генератор. Зараз я сам прийду до вас.

— Єсть, містер Бірз.

У гучномовці щось дзенькнуло, і він замовк. Бірз підвівся й потягнувся. Втоми як не бувало. Мозок працював спокійно, хоч і напружено.

— Значить, це були не просто злодії. Це були підіслані агенти, що вкрали генератор не випадково, а навмисне, — розмірковував Бірз. — Гаразд. Вони на заводській території. Побачимо, що вони заспівають, коли їх спіймаємо. Напевно, комуністи. Тільки вони здатні на таке.

Срібний олівець сумно тріснув у пальцях Бірза і розпався на дві половинки. Томас Бірз неуважно глянув на нього і кинув у кошик під столом. Час не чекав. Треба було поспішати до станції.

Технік з пеленгаційним апаратом, який давав можливість точно встановити, де саме знаходиться генератор, повільно посувався від станції вздовж двору. Пеленгаційний апарат червоною стрілкою чітко показував напрям, в якому неслися сюди дивні сигнали вкраденого генератора.

Бірз поглянув на апарат.

— Так. Можна йти швидше. Тут помилки не буде, — наказав він технікові.

Його гострі очі помітили сержанта і двох полісменів, які проходили двором.

— Агов, сержант! — крикнув він. — Ідіть сюди. Будь ласка, приготуйте зброю і йдіть зі мною. Треба заарештувати людей, що невідомими шляхами пройшли потай на завод.

— Єсть, містер Бірз, — була відповідь.

Невеличкий загін посувався, куди вказувала червона стрілка апарата.

А на відстані всього метрів триста від загону, за рогом великого ковальського цеху, коло поодинокого роботаря, що спокійно продовжував свою працю, — Тім і Боб вперто намагалися витягти з загадкового генератора хоч би якусь ознаку того, що він може впливати на залізну потвору. Не допомагало ніщо.

— Підійди ближче до нього. Може, відстань дуже велика.

— Зараз, — відповів спітнілий Тім.

Генератор гудів, свистів, але роботар