Читати книгу - "Відлуння у брамі"

від сільської громади. За це однокласники з першого класу ненавиділи, зневажали і, зрозуміло, нещадно били кволого Володю. Хоча вчився він добре, вчителі наважилися попросити парторга забрати сина зі школи після восьмого класу. Довелося хлопцю вступати до технікуму радянської торгівлі в одному з обласних центрів на Волзі. З директором того навчального закладу Шахсуваров-старший випив не один ящик коньяку на різних партійних конференціях, тому вступ, попри величезний конку рс, минувся без проблем. У технікумі Володя всерйоз зайнявся своїм фізичним гартом і почав показувати пристойні результати у забігах на середні дистанції та плаванні.

Закінчивши навчання, дипломований торгаш попрацював щось місяців зо три у гастрономі, а потому його забрали у прикордонні війська. Служив він у Західній Україні на радянсько-польському кордоні. Тоді хлопець і зауважив, наскільки разюче відрізняється побут та характер українського села від російського. Сам факт наявності таких відмінностей інтуїтивно не сподобався молодому прикордонникові. Із запитаннями про природу цієї різниці він у вільний від служби час чіплявся до замполіта застави. Ці настрої не лишилися непоміченими — одного дня його запросили до особливого відділу й двоє чоловіків з синіми смугами на погонах запропонували заповнити кілька детальних анкет та відповісти на безліч ще детальніших запитань.

За півроку до демобілізації сержантові Шахсуварову запропонували вступити до Вищої школи КДБ.

Закінчив її вже одруженим на дочці начальника їхнього факультету. Тесть, який зробив свою кар’єру на стеженні за дисидентськими настроями у середовищі вірних та священства Російської Православної Церкви, намагався й зятя прилаштувати на цю нескладну роботу. Але молодий лейтенант несподівано відмовився. Він попросив посприяти його призначенню до управління, яке наглядало за секретними дослідними інститутами. Тесть, віддавши належне такій далекоглядності, виконав прохання. Коли СРСР почав розвалюватися, Шахсуваров допоміг кільком адміністративним працівникам цих наукових установ переправити за кордон і там продати коштовні реагенти та матеріали — платину, паладій, осмій. Золото зі сріблом міняли на долари у рідній Росії. Так майбутній олігарх заробив свій первинний капітал.

Він звільнився зі служби. Завдяки грошам, власним і тестевим зв’язкам, обрався до Думи і, убезпечивши таким чином себе й бізнес, продовжив громадити статки. Коли розвиток самодержавної моделі влади під символом двоголового орла, позиченого у Візантії[20], сягнув тієї стадії, за якої олігархів уже почав призначати самодержець, Шахсуваров зумів потрапити до заповітного списку обраних. З часом його статус ще більше зміцнився. Та разом із посиленням впливу при дворі більшало і добре замаскованих ворогів. Позаочі його називали «лейб-олігархом».

Тим часом самодержець доручив мільярдерові організувати розробку технологій продовження життя та створення безвідмовних біологічних роботів. Тут стали у пригоді Фьодар Россомахін та Йосип Бланк.

Вісті з Дніпропетровська потішили Шахсуварова: нарешті отримали біоінформаційну речовину — своєрідний ключ до зупинки процесу старіння — та створили перший дієздатний зразок біоробота. Потім від Россомахіна й Бланка довго не було жодних звісток, а коли нарешті на категоричну вимогу вони надійшли, шокували та розлютили олігарха. Все було втрачено — і гомункул, і біоінформаційна речовина! Він тричі прокляв свою поквапливість — бо вже доповів «лідерові нації» про феноменальний успіх експерименту. Мусив це зробити, бо лідер мало не щодня питав про це. Відповідно, у ворогів Шахсуварова з’явився залізобетонний привід посіяти зерно сумнівів у самодержця щодо спроможності та компетентності полковника КДБ у запасі.

Необхідно було діяти. Олігарх вирішив негайно летіти до Дніпропетровська, не попереджуючи про це Йосипа. Приводу для поїздки вигадувати не довелося — Шахсуваров володів пакетами акцій кількох підприємств у Дніпропетровській області, серед яких був навіть «Водоканал». Ці вигідні придбання він здійснив з ласки колись усесильного Хазяїна.

9. Підступи «світового тероризму»

Олег був удома. Він бавився з сестричкою у кімнаті, а мама, розпитавши про справи, якими він нібито займався на фірмі, поралася на кухні — квапилася почастувати сина домашніми стравами. Перед тим, як відпустити його до рідних, Гордій дав Олегові щойно придбаний новий телефон із так само новим номером. Характерник попередив, що надвечір за ним заїде Мстислав та відвезе до яхти, яка чекатиме на якорі вже у Канівському водосховищі.

Мама не розпитувала, куди поділася його «Хонда», чому з ним відтепер не можна буде зідзвонитися по мобільному телефону, чому він навіть не переночує удома. Олег був їй за це дуже вдячний. Лише з того, як вона поглянула на сина, коли той віддав їй чималу суму грошей — Гордій просто примусив узяти нібито його заробіток на фірмі — хлопець зрозумів, що мама дуже хвилюється за нього і не надто вірить у розповіді про успішну торгівлю «Трамалайфом».

День минув швидко. Поночі Олег був уже на «Спасі», який ішов попід правим берегом мілкого і широкого Канівського моря до Трахтемирова. Налетів сильний бічний вітер. Яхту почало кидати на високих хвилях. Негода посилювалася, тож капітан відвів судно на глибину і наказав лягати у дрейф — за таких погодних обставин годі було сподіватися безпечно причалити, тим паче поночі. Вечерю подали у кают-компанії. Головною стравою були дві фаршировані щуки, яких на блешню впіймав сам капітан яхти.

Олег уперше від дня знайомства з Іваном та Гордієм бачив, що вони дозволили собі випити по чарці горілки. На запітнілу пляшку із оковитою ласо поглядав Ден, якому після детального розслідування інциденту зі вкраденим телефоном кока дозволили знову харчуватися за спільним столом. Гусика ж вирішили тримати замкненим у каюті.

Востаннє той телефон вмикали, аби, за інструкціями Макаки, подати короткий сигнал на підході до Кременчука. Перед тим, як Олег поїхав від річкового вокзалу до матері, Іван наказав йому та усім членам команди вичистити електронну пам’ять своїх телефонів, а самі апарати — здати Мстиславові. На літній терасі прибережної кав’ярні старший характерник замовив сніданок на трьох — Гордія, Мстислава та себе —