Читати книгу - "Чужинець в Олондрії (ЛП)"

Навіть зараз я все ще не можу повірити, що він поїхав.

Мені доведеться в це повірити. Він поїхав, і це я, його Екаві, відіслав його. Я знаю, що вчинив правильно. Мине кілька тижнів, вітри зміняться і олондрійські кораблі припинять плавати на південь. Що станеться з фільварком, з мамою і з Джомом, якщо не буде Стена? Якби він залишився надовше, то пропустив би два повних вегетаційних сезони. Він це знав, але все одно намагався залишитися. Він сказав: — Наступного тижня домовимося на інший корабель. Я відповів йому, що це марна справа. Я сказав: — Привид не дасть мені відплисти.

Привид не дасть мені відплисти. Я повернувся до готелю Урлома сам-один. Пройшов через кімнату білих троянд і далі коридором. Коли увійшов до трапезної, Єдов покинув читати газету і подивися на мене. Перед ним лежала цигарка, парувала склянка чаю.

Я сказав йому, що занадто хворий, аби подорожувати. Він завів мене сюди, до цієї кімнати на даху готелю.

Сказав, що вже здав мою колишню кімнату. Кажучи це, на мене не дивився. Відчинив ключем двері на тісні сходи і завів мене до цієї комірчини, так званої «студентської квартири». Вона одна така тут, на даху. Деякий час він нею не користувався. — Ви ж знаєте тих студентів, — сказав він. — Потрощені меблі, блудниці в будь-який час доби. Я відповів: так, я бачив, я розумію. Раптом мені дуже захотілося, щоб він пішов. Не знаю, наскільки він обізнаний про те, що сталося. Наляканий.

— Ти мені допоможи.

Я пам'ятаю своє повернення через милий серцю Бейн. Пройшов вулицею Святих, вулицею Купалень, де повітря пахтить миррою. Вулицею Акацій, вулицею Червоних Карнизів. Вулицею Фаворитки Принца Кельви. Вулицею Арф, де чаїться луна.

«О вулиці мого міста, — пише Фодра, — чому ж ви відступаєте, коли я на вас ступаю?».

Пройшов вулицю Мертвих — цвинтарем Бейна. Її побілені вали блищать, як цукрова вата. Там стоять мініатюрні будиночки мертвих, кахельні фантазії, схожі на іграшкові хатки.

Під ними олондрійські кістки розкладаються на пил.

У чомусь вона на них схожа. Вона, мабуть, померла тут, в Олондрії, на півночі. Значить, її поховали, а не спалили, як це зазвичай роблять на островах. Вона — одна із Зотлілих Мертвих.

А отже, має хотіти того, чого хочуть всі подібні мертві: згоріти. Щоб звільнитися.

— Ти мені допоможи.

— Хочеш, щоб я знайшов твоє тіло? — крикнув я.

Мій власний голос налякав мене: занадто різкий, занадто голосний. Коли я занурився в темряву, то почув унизу стрімкі кроки. З сусіднього двору гавкали пси.

З бейнської газети «Шпак», одразу після Свята Птахів:

Свято Птахів скінчилося, на полегшу всім чесним громадянам. Втрачено чиїсь невеликі статки, побито багато скла, безнадійно заплямовано чиїсь репутації — та навряд чи це стане новиною для давніх мешканців столиці. Значно більше турбує те, що, всупереч поширеній думці, так зване «свято» — це не просто нашестя, в якому беруть участь лише приїжджі. Автор цього допису зі зручного вікна спостеріг особу, дуже схожу на пані Оламі Бейнську, яка плакала перед зображенням Богині.

Такі прояви є доказом того, що, незважаючи на благі наміри Телкана, чия мудрість у цьому питанні є незаперечною, культ Авалеї зберігається в його найнедостойніших формах, і можна очікувати, що так продовжуватиметься ще деякий час. Ті, хто вважав, що рішення Телкана перешкодити Верховній Жриці Авалеї бути присутньою на церемонії скасує саме свято, мають визнати власну неправоту. Схоже, допоки існують жерці Авалеї, бики, євнухи та селяни-ревнителі, хаос таки буде полонити наші вулиці кожного Місяця Яблук.

Та невже рішення немає і нічого зробити не можна? Невже нам залишається тільки зітхати, змітаючи бите скло й сміття зі своїх порогів? Ні! Адже повідомлялося, що на Благословенний Острів надійшло безліч листів зі скаргами на збитки та вимогами посилити охорону. Серця добропорядних бейнців не повинні втрачати надії! Ми маємо доєднати свої голоси до голосу Телкана, аж поки Червона та Біла Ради не задовольнять наших вимог! Громадяни, висловлюйте свої бажання: жодних фестивалів блудниць у Бейні, жодних злодійських тлумів, жодних Свят Птахів!

В кількох наступних випусках — листи з реакцією на допис. Згода, схвалення, повідомлення про злочини, скоєні під час Свята. Ніякого опонування. Ніяких голосів на захист.

Вікна у студентській квартирі забиті дошками. Шибки, мабуть, вже давно розбили. Приготували для мене.

Двері ведуть на дах, де у горщиках ростуть трави та овочі. Іноді я виходжу на повітря. А на ніч двері замикаю.

Стіл. Свічник такий пом'ятий, наче ним орудували в бійці. Коминок вінчають фігурки з гримасами чи то усмішками, деяким бракує носа або рога.

Моя торбина, мої книжки. Олондрійська Лірика, в оправу в’їлася морська вода. Роман Долини, зачитаний