Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Не буду обманювати вас, пане, — зізнався брамник, — мені відомо, куди зникли вбивці, мало того, я знаю торговця живим товаром, та й з убитим був добре знайомий. Якщо дозволите, я все докладно розповім. Убитого звали Фен Юань, він був єдиним сином дрібного сільського чиновника. Батьки його рано померли, залишивши йому невелику спадщину. Юнакові було років вісімнадцять-дев’ятнадцять, він займався мужеложеством і не терпів жінок. А тут раптом йому сподобалася дівчинка. Зустріч із нею, видно, було послано йому за гріхи в колишнім житті. Він одразу ж купив її, вирішивши зробити своєю наложницею. Причому заприсягнувся ніколи більше не віддаватися пороку й не брати в дім ніяких інших жінок. Наміри в нього були досить серйозні, тому він і чекав щасливого дня. Хто міг подумати, що торговець перепродасть дівчинку в родину Сюе? Одержавши гроші, він уже зібрався було тікати, але обоє покупців піймали його й побили мало не до смерті. Жоден із них не бажав брати гроші назад, кожний вимагав дівчинку. Тоді Сюе гукнув служників, і ті так побили пана Фен Юаня, що живого місця на ньому не залишилося. Через три дні він помер у себе вдома. А Сюе Пань вибрав щасливий день і разом із родиною виїхав до столиці, куди давно збирався. Виїхав, а не втік, і дівчинку із собою прихопив. Убити людину — дрібниця для нього. Служники та брати завжди все залагодять. Утім, годі про це. А чи знаєте ви, пане, хто та дівчинка, яку продали?

— Звідки мені знати? — здивувався Цзя Юйцунь.

Брамник посміхнувся:

— Вона дочка пана Чжень Шиїня, того, що жив біля храму Хулумяо, її дитяче ім’я — Інлянь. Колись її батько вас облагодіяв.

— Он воно хто! — скрикнув уражений Цзя Юйцунь. — Я чув, її викрали в п’ятирічному віці. Чому ж усього рік тому продали?

— Торговці живим товаром зазвичай крадуть малолітніх, тримають їх років до дванадцяти-тринадцяти, а потім відвозять в інші місця й там продають. Маленька Інлянь часто приходила в наш храм погратися, тому ми всі добре її знали. Тепер вона виросла, погарнішала, але не дуже змінилась, я відразу її впізнав. До того ж між бровами в неї родимка завбільшки з рисинку. Торговець знімав кімнату в моєму будинку, і як тільки він відлучався, я починав розмову з Інлянь. Вона була до того залякана, що зайве слово боялася сказати й усе повторювала, начебто торговець — її батько, йому треба сплатити борг і він змушений її продати. Хоч як улещав я її, щоб дізнатися правду, вона зі слізьми говорила: «Я не пам’ятаю, що зі мною було в дитинстві!» Загалом, сумнівів тут бути не може. І от одного чудового дня її побачив Фен Юань і відразу купив. На виторгувані гроші торговець напився, а Інлянь полегшено зітхнула: «Настав день спокути моїх гріхів!» Але, довідавшись, що тільки через три дні вона має перейти в новий дім, дівчинка засумувала. Моя дружина, коли торговець пішов, заходилась її втішати: «Пан Фен Юань чекає щасливого дня, аби ввести тебе до себе в дім, виходить, бере тебе не як служницю. Чоловік він заможний, не джиґун; колись він і дивитися не хотів на жінок, а за тебе бач скільки заплатив, так що не бійся! Кілька днів потерпи». Поступово дівчинка заспокоїлася: тепер, принаймні, у неї буде постійне пристановище. Але всяке трапляється в Піднебесній! Наступного дня торговець іще раз продав її, і не кому-небудь, а родині Сюе. Цьому Сюе Паню, прозваному Деспотом-зайдиголовою. Такого другого в Піднебесній не знайдеш, грішми шпурляється, немов піском. Подумати тільки! Погубив людину і, наче не було нічого, виїхав! Про долю дівчинки мені нічого не відомо. Бідолаха Фен Юань! І гроші втратив, і життя!

— Так і мало статися, — зітхнув Цзя Юйцунь. — Це відплата за гріхи в колишнім житті! Чому Фен Юаню сподобалася саме Інлянь? Та тому, що й вона кілька років страждала від жорстокості торговця, поки перед нею не відкрився шлях до спокою та щастя. Інлянь добра, і як було б чудово, якби вони з’єдналися! І раптом на тобі, така історія! Що й казати! Родина Сюе й багатша, і знатніша за родину Фен, але Сюе Пань розпусник, наложниць у нього хоч відбавляй, і, звичайно ж, він не став би зберігати вірність одній жінці, як Фен Юань. Воістину так судилося: нещасний юнак зустрівся з такою ж нещасною дівчиною. Втім, годі базікати, треба подумати, як вирішити цю справу!

— Пам’ятаю, що ви були людиною мудрою та рішучою, — зауважив брамник. — Куди ж поділася ваша сміливість? Я чув, пане, що цю посаду ви обійняли завдяки могутності сімей Цзя й Ван. Сюе Пань же родич сім’ї Цзя. Так чому б вам, як кажуть, не пустити човен за течією? Так ви й сім’ю Цзя віддячите за послугу, і самі не постраждаєте! До того ж це допоможе вам зав’язати більш близькі відносини з родинами Цзя й Ван.

— Мабуть, твоя правда! — погодився Цзя Юйцунь. — Але ж ідеться про вбивство! Посаду мені подарував сам імператор, і мій обов’язок зробити все, щоб віддячити йому за милість. Так чи смію я порушити закон заради користі?!

Брамник холодно посміхнувся.

— Все це вірно, — зауважив він, — але в наш час так міркувати не можна! Хіба вам не відомий вислів стародавніх: «Великому мужу слід чинити, як велить час»? Або ще: «Той досяг досконалості, хто вміє знайти щастя й уникнути лиха». А то може статися, що ви не тільки не послужите імператорові, але ще й життя втратите. Треба тричі обміркувати, перш ніж вирішити.

— Як же, на твою думку, мені діяти? — похнюпившись, у роздумі запитав Цзя