Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Можу дати вам гарну пораду, — відповів брамник. — Завтра, коли будете розбирати справу, погортайте із грізним виглядом папери й видайте вірчу бирку на арешт убивць. Тих, ясна річ, не піймають. Тоді на настійну вимогу позивача ви розпорядитеся привести на допит кого-небудь із родини Сюе, у тому числі й декількох служників. Я вмовлю їх сказати, що Сюе Пань тяжко занедужав і помер, це можуть підтвердити всі його родичі, а також місцеві власті. Тоді ви поставите в залі жертовник, начебто для того, щоб порадитися з духами[46], а стражникам і всім тим, що зібралися в залі, звелите спостерігати за тим, що відбувається. Потім привселюдно оголосите: «Духи сказали, що Фен Юань і Сюе Пань іще в колишніх народженнях між собою ворогували. Тож те, що сталося, визначено долею. Фен Юань і по смерті переслідував Сюе Паня, через те Фен Юань захворів і помер. Винуватець усіх лих — торговець живим товаром, його й варто покарати, інші ж до справи непричетні...» І все в такому дусі. Торговця я теж беру на себе — відмовлятися не буде. І тоді все саме собою вирішиться. Родина Сюе — багатії, нехай заплатять штраф п’ятсот, а то й тисячу лянів, аби покрити видатки на поховання вбитого. Адже родичі Фен Юаня люди маленькі й зняли бучу головним чином через гроші. Дайте їм гроші — відразу замовкнуть. Ну що, годиться мій план?

— Ні, не годиться, — відповів Цзя Юйцунь. — Втім, я подумаю, а поки тримай язик за зубами.

На тому й розійшлися.

Наступного дня Цзя Юйцунь з’явився в канцелярію, щоб учинити допит обвинувачуваним. Брамник мав рацію. Родина Фен і справді була не з високопоставлених і хотіла тільки одержати суму, витрачену на похорон. Члени родини Сюе, користуючись своїм становищем, дали неправдиві свідчення, а Цзя Юйцунь, бачачи, що правди тут не доможешся, махнув на все рукою й виніс рішення в обхід закону — родичі Фен Юаня одержали гроші й заспокоїлися. Тоді Цзя Юйцунь написав листи Цзя Чжену й генерал-губернаторові столиці Ван Цзитену, в яких повідомляв, що справу їхнього племінника закрито й вони можуть більше не тривожитися.

Брамника ж Цзя Юйцунь відіслав подалі від цих місць, причепившись до якоїсь його провини, а то, чого доброго, вибовкає, що Цзя Юйцунь колись злидарював. На тім усе й скінчилося.

Але залишимо поки що Цзя Юйцуня й повернемося до Сюе Паня.

Сюе Пань був уродженцем Цзіньліна й належав до потомственої чиновницької родини. Він рано залишився без батька, і мати, жаліючи єдиного сина, розбестила його. Так він і виріс нікчемною людиною. Родина володіла величезним багатством, та ще й одержувала гроші зі скарбниці.

Брутальний і зарозумілий, Сюе Пань до того ж був марнотратний. У школі йому вдалося сяк-так вивчити кілька ієрогліфів; він захоплювався півнячими боями, скачками, блукав горами, милувався пейзажами й ніякою справою не займався. Завдяки заслугам діда він значився в списках купців — постачальників імператорського палацу, але про торгівлю не мав ані найменшого уявлення, і за нього все робили прикажчики та службовці.

Матері Сюе Паня — уродженій Ван — було під п’ятдесят. Вона доводилася сестрою Ван Цзитену, генерал-губернаторові столиці, і пані Ван, дружині Цзя Чжена з дому Жунго. Була в неї ще дочка Баочай, на рік молодша за Сюе Паня, гарна й квітуча, з вишуканими манерами.

Батько обожнював Баочай, дозволяв їй учитися, читати книги, вона була набагато тямущішою та розумнішою за брата. По смерті батька Баочай довелося залишити навчання й зайнятися господарськими справами, щоб хоч якось полегшити долю матері — Сюе Пань нічого не хотів знати.

Останнім часом імператор виявляв особливу цікавість до наук. Він оточив себе людьми вченими й талановитими та щедро обсипав їх милостями; дочки знатних сановників мусили особисто прибувати до двору. З них вибирали імператору дружин і наложниць, а найбільш талановитих зараховували до почту імператорських дочок, аби вони разом навчалися.

По смерті Сюе-старшого торговельні справи Сюе Паня в столиці розладналися: головний управитель і прикажчики провінційних торговельних контор, користуючись молодістю й недосвідченістю Сюе Паня, обдурювали його без усякого сорому.

Сюе Пань давно збирався до столиці, це воістину благодатне місце, про яке він стільки чув: треба було приставити молодшу сестру до двору, відвідати родичів, а також побувати у відомстві, розрахуватися по старих рахунках і дістати нові замовлення. Втім, усе це було приводом. Просто Сюе Паню хотілося побувати в столиці, подивитися, що там за звичаї. Він прикинув, скільки потрібно взяти грошей на дорогу, приготував для друзів і родичів подарунки — всякі рідкісні штучки місцевого виготовлення — і вже вибрав щасливий день для від’їзду, як раптом йому нагодився торговець живим товаром — він продавав Інлянь.

Сюе Паню сподобалася ця дівчинка з незвичайною зовнішністю, і він купив її для того, щоб у майбутньому зробити своєю наложницею. І раптом якийсь Фен Юань здумав відняти в нього Інлянь. Сюе Пань знав, що йому все сходить з рук, і звелів служникам добряче відлупцювати Фен Юаня. А трохи згодом передоручив усі справи відданим йому людям і з матір’ю та сестрою вирушив у дорогу.

Убивство, а потім суд були для Сюе Паня всього лише забавою. «Витрачуся трохи, — говорив він собі, — і все обійдеться».

Невідомо, скільки днів провів він у дорозі, але незадовго до приїзду в столицю довідався, що Ван Цзитена, його дядька, призначено інспектором дев’яти провінцій і за височайшим повелінням доручено перевірити стан справ на