Читати книгу - "Аптекарка"

як ми з Доріт радо погодилися вважати. До мешканців дому вона, може, й розкривала свого дзьоба, як їй заманеться, але, на своє здивування, я почула, що вона — навіть якщо й докладаючи зусиль — з чужими чоловіками брала інший тон. Говорила про все можливе: про комунальну політику й поліцію (усе лайно), про школу та автомобілі (суспільство має те, на що заслуговує), про програми на телебаченні (знову ж таки відстій). Чоловіки майже не слухали, натомість витріщалися на її декольте.

Я перервала цю балаканину строгою настановою негайно помити келихи. Але ж вона в такому гарному платті… протестувала Марґо.

— Це не можна назвати платтям, — сказала я, здобувши на свій бік кількох насмішниць. — Окрім того, можеш уже поставити в духовку запіканку на п’ятнадцять хвилин, а тоді її подати. Та спершу принеси з підвалу десять пляшок червоного.

Марґо доручила останнє завдання Левіну, Дітер допоміг їй на кухні, а милого Ґеро вона скомандувала до витирання посуду.

Доріт побачила це й мимоволі засміялася.

— Увага всі, — сказала вона. — У мене Ґеро ще ніколи не…

Після запіканки, яку їли навстоячки, близько дев’ятої прийшов «свиноріз» і приніс ціле молочне порося, яке розділяв на кухонному столі, де й накладав кожному на тарілку його порцію. Я приготувала різні салати, овочі та картопляний гратен, облаштувала куточки для сидіння у кухні, вітальні та зимовому саду, а також роздала посуд для самообслуговування. Усе смакувало просто фантастично, я дуже цим пишалася.

Марґо взагалі більше не допомагала в критичні моменти, коли гостям потрібне було місце чи наповнена тарілка. Вона почала фліртувати зі свинорізом — молодим м’ясником — відволікаючи його від роботи. Великою виделкою для розділяння м’яса він вклав їй прямісінько до рота велику порцію з хрусткою скоринкою, яку вважав найкращою частиною цієї страви. Я прийшла якраз тоді, коли Марґо фонтаном виблювала на підлогу кухні, так що гості з криком посхоплювалися й покинули приміщення, немов під час втечі.

— Мені погано, — простогнала Марґо і вирвалася від мене.

Кому, як не мені, довелося витирати за нею підлогу?

Левін та Дітер лиш дружньо кивнули з далечини, коли я їх покликала:

— Зараз, іще п’ять хвилин.

У шовковому платті я стала навколішки на плитку підлоги й прибирала, хоча від різкого запаху мене саму нудило. Моя огида до Марґо набувала патологічних форм.

Коли все знову блищало чистотою, на кухню зайшов Дітер.

— Ти щось хотіла, Гелло? — запитав він. — Чим можу допомогти?

Хоча він і гадки не мав, що щойно сталося, я виплеснула на нього весь свій гнів.

— Забери цю жінку з дому! — горланила я. — Вона обблювала всю кухню, а мені довелося прибирати!

Дітер запитав безневинним голосом, чому Марґо сама не прибрала за собою. Тим часом на кухню повернувся свиноріз — якому блювотина потрапила на штани — та інші втікачі, щоб наново наповнити свої тарілки. Я більше не мала змоги скандалити з Дітером, але до сьогодні відчуваю огиду до хрусткого молочного поросяти.

10

― У молодості в мене був хлопець, який покинув мене в досить мерзенний спосіб, — несподівано заговорила пані Гірте.

Цікаво.

— Власне кажучи, я сама винна, адже була тоді надто легковірною, — продовжувала вона.

— Та ви ж щойно сказали, що були ще молоді…

— Це не може бути виправданням. Знаєте, ви теж припускаєтеся ключової помилки.

— Якої?

— У вас викривлене бачення реальності.

— Хіба так не у всіх?

Пані Гірте похитала головою.

От чого я справді не люблю, то це старих, які намагаються мене повчати своїм життєвим досвідом та знанням людей. До цього часу вона такого не робила, але якщо зараз не зупиниться, то цю ніч зворушливих розповідей можна вважати останньою.

Але вона більше не намагалася оцінювати мене критично, її допитливість узяла гору.

— То що там далі було з Марґо?

Ну що ж, цієї ночі я хотіла її навчити, що таке справжній страх.

Наступного дня після нашого свята я почувалася жахливо. У мене почалися місячні, на тиждень раніше, ще й нетипово болісні. На щастя, була неділя, тож я вирішила залишатися в ліжку. Коли гості пішли пізно вночі, ми більше не прибирали. Нехай цим займуться інші.

Близько дванадцятої мене майже ніжно розтермосив Левін і сказав:

— Кава б зараз точно не була зайвою.

Я скорчила страдницьку гримасу. Зітхаючи, він сам собі заварив каву й приніс також горнятко мені до ліжка, щоб трішки покращити мій настрій.

— Багато роботи, — сказав він. — Я покличу Дітера й Марґо.

Ну й добре.

Ослаблена, я провела цілий день у власній печері, роздумуючи над своїм становищем. Усе йшло не так, як я того хотіла. Багато грошей та власний будинок тепер у мене були, але дитиною, моєю нагальною потребою, і близько не пахне, а без виконання подружніх обов’язків на неї годі й розраховувати. Чоловік у мене таки був, але й той — невірний, легковажний, досить-таки лінивий. Якщо дивитися в корінь, то єдиний вихід — швиденько з ним розлучитися й знайти собі когось іншого; зрештою, я не молодшаю. Але як на таке відреагують мої батьки? «Я так і знала», — скаже, мабуть, моя мама. Тато ж впаде у депресію. Може, треба було ще раз спробувати з Левіном? Він ще був молодим, йому б іще