Читати книгу - "Зашморг"

— А дівчинка ж… дочка, певно… школярка.

— Дочка… дочка… — жалісливо підтверджують навколо.

Шелестять тихі, скорботні слова у мене за спиною. Люди впівголоса перемовляються, зітхають.

— … Закінчив він школу, як усі, — промовляє тим часом підполковник своїм хрипким, застудженим басом. — Ну, а потім, зрозуміла річ, служба в армії, священний обов'язок. Відслуживши, йде Григорій Олександрович за покликом совісті і серця знову у стрій, у солдатський стрій. Знову йде захищати мир та спокій народу, ваш спокій, шановні громадяни. Й от Григорій Олександрович працює у нас і вчиться, вивчає правові науки, закінчує нашу вищу школу і незабаром одержує призначення сюди, у наше червонопрапорне відділення міліції на посаду начальника карного розшуку. Що це значило? А те, що заслужив він цей високий пост. Скільки злочинів розкрито Григорієм Олександровичем, якби ви тільки знали, а ще більше він не дозволив здійснити. Скільки злочинців затримано ним для справедливого законного покарання через суд, скільки крадених речей повернено господарям, скільки життів ним врятовано, якщо хочете знати!

Підполковник говорить. І таким напруженням і піднесенням, так щиро й складно, що я ловлю себе на тому, що сам із хвилюванням слухаю його. Мені здається, я ніколи у світі так не зміг би, та ще й у таку хвилину і перед стількома людьми… І мене переповнює гордість та вдячність до цієї незнайомої мені раніше людини.

— … Ну, а що відбулося тієї ночі, — закінчує підполковник, — вам розкажуть товариші, які самі брали участь у тій операції. І перше слово надаю наймолодшому нашому співробітникові, який тільки-но почав під керівництвом Григорія Олександровича свій бойовий нелегкий шлях, — Володимиру Аверкієву.

І Володя, трохи накульгуючи, підходить до мікрофона. Дзвінкий його голос, зриваючись від хвилювання, лунає подвір'ям.

— Це не тільки мій начальник! Це мій старший друг і вчитель лежить тут. І перед його труною я клянусь… на все життя…

Як усе ж таки добре зробили, що організували цей мітинг! Скільки людей зрозуміє, що коли хтось віддав за них своє життя і ще хтось готовий віддати — і не на війні, коли воюють усі, весь народ, а зараз, у мирні дні, — то як же повинні жити вони, ці люди, як повинні ставитися один до одного! Перед лицем такої смерті люди можуть багато вирішити для себе, для свого подальшого життя, для своїх поглядів на це життя.

Зараз мені хочеться вірити, що смерть Гриші полишить слід у долях і думках багатьох людей. Мені треба так думати. Сам я ніколи не забуду Гришу Воловича. Але нехай і інші його по забудуть. Усі ці люди прийшли сюди і чують те, що розповідає Володя.

А Володі дозволили розповісти майже всю операцію, скоріше, весь її кінець, але так, що неможливо було здогадатись, хто ж був той бандит і хто був із ним. Тут Володя цілком свідомо дещо перекручує.

— … Після цього бандит вискочив з сарая і кинувся тікати, — розповідає Володя завмерлим від напруження уваги людям на подвір'ї. — Навздогін за ним побіг один із наших товаришів. Бандит помітив погоню і почав відстрілюватись. Багато з вас чули ці постріли. Але свист куль чув лише наш товариш. І все-таки він продовжував переслідувати.

У цю мить хтось обережно бере мене за лікоть і шепоче:

— Швидко в машину. За брамою ліворуч.

Я обертаюсь і бачу Петю Шухміна, який зникає у натовпі, і, звичайно, відразу ж кидаюсь за ним. На нас ніхто не звертає уваги.

Петю я наздоганяю уже біля самісінької брами.

Що трапилось?

— Трапилось, що Кузьмич п'ять хвилин тому взяв Федька.

— Та ну?! Сам?..

— Сам. Ну, я потім трішки допоміг. Прийшов, розумієш, сволота, подивитись, кого це він поклав. Не втерпів, розумієш. Такий психологічний розрахунок у Кузьмича був.

Розділ VI

БОЛЬОВА ТОЧКА ДУШІ

Я не розумію, чому Кузьмич не взяв мене на затримання Федька. Все ж таки це я ганявся за ним тоді вночі, на моїх очах він убив Гришу Воловича і в мене стріляв. А Кузьмич згадав про мене, лише коли потрібно Федька допитувати.

З моєю появою Кузьмич повертається до мене, поглядає із задоволеною посмішкою, трішечки навіть, я б сказав, переможно, і каже:

— От, любий, які справи. Дещо, виявляється, ми ще можемо.

— А все-таки чому без мене?

— Не можна було, — хитає головою Кузьмич і прямує до столу. — Адже тут потрібна була надобережність, ось що. Тебе бачили у тому дворі. Тебе і Федько міг помітити, коли в сарай заскочили. Ти у нас взагалі, — він коротко посміхається, — помітна особа. Навіть здалеку… Так от, — знову спохмурнів Кузьмич, — краще давай, голубе, берись до Федька. Слідчий десь поїхав, а нам з першою розмовою треба поспішати. Мухіна зараз приведуть до тебе. Давай вирішимо, по яких пунктах вестимеш допит.

— По-перше, пістолет.

— Це — по-третє. Спочатку ти його розворуши. Пам'ятай, пістолета ми в нього зараз не знайшли. У сараї, як ти знаєш, його також нема. Виходить, він десь його переховує. Або викинув. Або віддав комусь. Одно слово, немає його, пістолета. І чому його взяли, він до пуття не знає. У нього в голові поки що повний розгардіяш. Тому про пістолет потім. Розговори на дрібницях. І вивідай. Наприклад, ось, чи назве він Зінченка? Кого ще назве? Як змалює той вечір на будівельному майданчику, ту ніч? Розумієш?

— Розумію.

— Візьми до уваги, він дуже схвильований, страшенно наляканий. У нього вбивство на совісті. Він цієї теми зараз більше вогню боїться.

— Отже, радо підтримає розмову на іншу тему.

— От-от. Нерв ти знайшов, — стримано киває Кузьмич.

Федько неврівноважений, запальний, підозріливий, до краю егоїстичний та безсовісний, ніяких моральних правил і меж для нього не існує. Від такої людини можна чекати чого завгодно і спрямувати його можна теж на що завгодно, аби лише це йому здалося вигідно. Ну, а якщо проаналізувати ситуацію, в якій тепер опинився Федько, то неважко визначити, що саме може здатися йому вигідним. Загнаний у кут злочинець у пошуках порятунку, природно, йде на все. Засоби, які він при цьому застосовує, свідчать про його вдачу. Один здається і щиро все розповідає. Другий прагне все звалити на інших. Третій намагається за рахунок інших відкупитися, готовий виказати, «продати», втопити всіх, аби випливти самому. В такому випадку він видає себе за палкого нашого помічника й готовий відкрити всі відомі йому таємниці. Цей останній варіант іноді досить спокусливий. Поміркуйте самі. Нібито вигідніше зробити полегкість, подачку одному, щоб спіймати п'ятьох інших, не менш