Читати книгу - "Франческа. Повелителька траєкторій"

Я відчув себе в ситуації, коли серед білого дня тебе питають, що на дворі — день чи ніч.

— В Україні? Ем-м… Різними. Говорять російською, кримськотатарською, угорською…

— Яка мова основна? — полковник поставив просте запитання, але воно загнало мене в глухий кут. І я зрозумів усю абсурдність цієї розмови.

— Основна — українська.

— Ну то в чому проблема? Скандал у чому? Через те, що український співак запропонував загнати тих, хто не може вивчити українську, в «ґетто»? Через слово «ґетто»?

— Та ніхто нікого не збирався нікуди заганяти! Основна «де юре» в Україні українська. Але «де факто» в Україні живе дуже багато тих, хто говорить російською. Використовує російську в побуті, на роботі, споживає російськомовний контент у пресі… І ті, хто говорить винятково російською, аргументують це тим, що або не хочуть, або не можуть, або немає потреби.

— Як «немає потреби»?! — щиро здивувався полковник. — Але ж основна — українська, хіба не так?

— І так, і ні.

— Bullshit! Стоп! Я нічого не розумію.

— Основна українська! — я відчув, що мій мозок починає закипати. — Але на практиці, наприклад, більше вживають російську! Преса російськомовна, послуги російськомовні, музика російськомовна! Серіали російськомовні!

— Чому?

— Якби я знав! Нещодавно парламент постановив, що частка музичної продукції українською мовою має складати сімдесят п’ять відсотків часу!

— Це було зроблено для захисту мовного розмаїття, бо до того все було тільки українською? — продовжував мордувати мене полковник.

— Ні!!! До того було російською!

Полковник вирячився на мене. Кілька секунд мовчки мене роздивлявся і раптом зареготав. Мені стало доволі незатишно.

— ОК, пробач, я думав, ти мене розігруєш. Це справді так?

— В Україні дуже багато російськомовних.

— Ну так у чому проблема? Ей, капрал Ґутьєрес!

— Sir, yes, sir!

— Якою мовою ви розмовляєте в сім’ї?

— Сер, іспанською, сер!

— А яку музику слухаєте?

— Сер, різну, сер! Якісну!

— Я маю на увазі, якою мовою?

— Сер, різними, сер!

— Шакіра? Аґілера?

— Сер, вони співають англійською, сер! Але ми слухаємо багато мексиканської музики, сер!

— А ви б хотіли говорити на базі іспанською?

— Сер, ні, сер!

— Чому?

— Сер, я не розумію запитання, сер!

— Ти б хотів говорити на службі іспанською?

— Сер, мене б ніхто не зрозумів, сер!

Тут я спитав полковника:

— Чи можу я запитати капрала?

— Валяй!

— Хосе, а ти б хотів, щоб ми всі навчились іспанської, щоб тебе розуміти?

— Ну, тоді мені треба вивчити італійську, щоб розуміти твою напарницю, монгольську, щоб розуміти тебе, мову черокі, щоб говорити з Чейні, — всміхнувся Ґутьєрес. — Але найкоротший спосіб порозумітись — говорити англійською!

Ґутьєрес пішов. Я остаточно заплутався й дезорієнтувався. Холівар навколо Скрипки вже не здавався мені смішним.

— Знати кілька мов — це дуже круто, кадет, — знову він називає мене «кадет»!!! — Але скажу тобі як військовий тактик — є велика різниця між двомовністю і використанням мови ймовірного противника. Якщо ти говориш з противником однією мовою, це вже громадянська війна, а не іноземна інтервенція, хіба не так, Андрію? Поки в державі з назвою «Україна» панівною буде російська, поки українське військо носитиме одну й ту саму форму, що й росіяни, а не свою, нову, і поки українські дипломати віритимуть ООН, ця війна триватиме вічно, синку.

* * *

У моєї напарниці є два наркотики — кава й апельсини.

Франческа з вічною чашкою кави в руках — саме такий пам’ятник поставлять вдячні нащадки, якщо Чессіна отримає Нобелівську премію з математики попри те, що математикам Нобелівської премії не дають.

Якщо в руках у дівчини немає кави, значить, вона тримає апельсин. Таке враження, що вона, як метелик, харчується винятково апельсинами. Вона їх їсть на сніданок, ланч і вечерю. Якби я з’їв таку кількість цитрусових за один день, то став би таким же помаранчевим і духмяним. Франческа їх чистить якимось особливим способом. Без ножа і за десять секунд. Робить прокол у тому місці, де апельсин кріпиться до черешка. Потім запускає в дірку один палець, потім два, потім три. А потім якось проникає рукою під шкірку так, що її долоня опиняється між шкіркою і тілом плода. Раз! І лушпайка одним шматком падає на її стіл. Здебільшого та лушпайка потім летить мені в голову. Я багато разів намагався почистити апельсин методом Франчески, проте в мене нічого не виходило.

Розрізання неочищеного плода надвоє, а тим більше на дольки, Франческа називає варварством. Пити апельсиновий фреш — марнуванням продукту, бо апельсинові волокна не менш корисні, ніж сам сік. Чистити помаранч за допомогою ножа — ознака слабкості характеру, а купувати сік «без пульпи» (тобто очищений), то взагалі викидання грошей на вітер.

Франческа каже, що у світі існує понад шістсот сортів і понад тисячу різновидів апельсинів. Італійською «апельсин» буде «arancione». До речі, слово «оранжерея» походить саме від апельсина. Бо кількасот років тому в Європі, куди апельсини завезли з Китаю португальці, стали їх вирощувати в скляних будиночках з мікрокліматом. Саме слово «апельсин» означає «китайське яблуко». А китайці розводили помаранчі ще дві з половиною тисячі років тому. В Аргентині є навіть літак, спеціально сконструйований для перевезення апельсинів. Називається він «Naranjero».

На роботі Франческа заразила апельсиновою лихоманкою всіх. Баррел їсть апельсини на перервах. Приносить із собою цитрусові і професор Рассел. Полковник заходить на нашу кухню й бере собі зо два апельсини. І Сара МакКарті також.

На першій перерві Франческа виходить надвір погрітися на сонці і їсть апельсини. За перерву вона з’їдає дві штуки. Узимку могла з’їсти чотири. Усі шкірки традиційно летять у мене. Якщо мені вдається зловити шкірку в повітрі, вона летить зворотнім курсом. Якось Франческа промахнулась і влучила в Сару, що стояла одразу за мною (точніше, я вчасно відхилився). Сара у відповідь запустила у кривдницю шкіркою від банана. Шкірка від банана ще має здатність мастити одяг, тож Франчесці того разу не пощастило. А винуватий був хто? Звісно, Джорджіо!

Якось полковник поклав апельсин у кишеню штанів. На традиційній щоденній промові після церемонії підняття прапора весь персонал бази рохкав, тиснувся зі сміху і відвертався, бо апельсин у Вескоттовій кишені створював ілюзію, ніби в полковника у штанях… ну, ви зрозуміли.

Апельсини Франческа приносить на роботу майже щодня. Коли ми приходимо в командний центр, кожного на робочому місці вже очікує персональний фрукт.

Коли я розповів напарниці про Помаранчеву революцію в Україні, Франческа багатозначно зауважила: «Бачиш, Джорджіо, там, де апельсин, там завжди все добре!».

Коротше, оранжевого вам настрою!

* * *

Як зазвичай ви називаєте нісенітницю? «Абсурд»? «Абракадабра»? «Мінські угоди»? У нас на базі, а точніше в нашому маленькому і затишному командному центрі, є свій термін — «Uno momento». Коли ми отримуємо складне завдання на корекцію або коли Г’юстон надсилає невпорядковані дані, Франческа рубає долонею повітря й вигукує: «Uno momento!». «Якесь uno momento», — бурмоче старший офіцер Баррел, намагаючись розібрати каракулі Трейсі з підрозділу космічного зв’язку. «Uno momento», — кажу я, коли роблю помилку в розрахунках і отримую якісь божевільні цифри. «Я слухав учора доповідь доктора Відерстоуна — повне uno momento», — ділиться враженнями професор Рассел. «Ти коли-небудь вслуховувався у тексти “The Doors”?» — питає мене дружина. «Та там узагалі муть, — відповідаю я, — суцільне uno momento». Таке ж враження часом буває од перегляду стрічки у Фейсбуці. Про інформаційні випуски деяких українських