Читати книгу - "Співці зла, Марчін Швонковський"

Інтер'єр ряснів розкішшю, вкраденою у німців: від застеленими оксамитом стільців, через візерунчастий килим, золотий столовий посуд та інкрустовані обладунки на підставках, до картин, що висіли на жердинах, вбитих у землю. Сам граф виявився досить огрядним чоловіком років п'ятдесяти, з майже повністю сивим волоссям та вражаючими залисинами. Срібна борода була ознакою великої мудрості, але його пухкі щоки та близько посаджені очі цьому суперечили. Шведський канцлер справляв враження, радше, торговця з маленького містечка, ніж великого політика, тим більше, що він також мав веселі та привітні манери. Однак Катаріна підійшла до нього, як собака до їжака, заздалегідь попереджена, наскільки оманливою може бути зовнішність.

На розмові були присутні кілька секретарів і помічників, а також представники армії та парламенту: молодий генерал від кавалерії Тотт, який був молодий для свого звання, і міністр скарбу, імені якого Катаріна навіть не запам'ятала. Вони обидва залишилися позаду і, по суті, на зустрічі не були присутніми. Також тут був Іоганн Георг Молодший, юний син курфюрста Саксонії. На жаль, дівчині не дозволили зайти до намету з ескортом, натомість Даніель зайняв місце позаду неї, згорблений і наляканий присутністю стількох поважних осіб.

В результаті дівчина сиділа у високому м’якому кріслі, ледве дістаючи ногами до підлоги, оточена майже десятком високих чоловіків. Їй це зовсім не сподобалося, але величезним зусиллям волі вона примудрилася цього не показувати. Або, принаймні, на це сподівалася.

Зустріч розпочалася з традиційного обміну люб'язностями, який, здавалося, тягнувся вічно. Оксеншерна захоплювалася красою та мужністю Катаріни, тоді як дівчина висловлювала захоплення могутністю шведської армії. Вона подякувала за можливість зустрітися з її втраченим братом, а він її — за те, що вона позбавила усіх від проблеми, яку Князівство Троянд і Хреста створювало. Герцогиня висловила свою повагу Його Королівській Величності Густаву Адольфу, а граф поцікавився здоров'ям Рейнського палатина Фрідріха Віттельсбаха. Ця балакуча нісенітниця довела дівчину до крайнього нетерпіння. Вона вчепилася в підлокітник стільця, намагаючись заспокоїтися, бо десь між банальністю та лестощами її нарешті осяяло, у чому тут річ.

Її намагалися вивести з рівноваги.

Катаріна вирішила, що цього не дозволить. Махаючи ногою, щоб заспокоїтися, вона чекала, поки Оксеншерна нарешті перейде до суті, чемно відповідаючи на його запитання та підтримуючи бесіду. Їй навіть вдалося кілька разів граціозно посміхнутися та засміятися. Зрештою, після більш ніж години, яка здалася вічністю, шведський канцлер кілька разів прокашлявся і сказав:

– Так, я радий, що ваша милість у чудовій формі. Я сподіваюся, що не буде проблем перейти до важливої ​​частини розмови. Як я писав у своєму листі, я запросив вашу милість сюди, щоб ми могли разом прийняти певні рішення щодо політичних домовленостей по Центральній Німеччині.

– Справді. Мені дуже цікаво побачити, яку пропозицію зробить Його Королівська Величність.

Оксеншерна склав руки на колінах і довго дивився на Катаріну, ніби намагався проникнути в її думки своїм поглядом, і той був настільки пронизливим, що вона знову трохи розгубилася.

– Його Величність надзвичайно задоволений тим, що солдати вашої милості очистили Франконський регіон від єретиків та невірних, що дозволило встановити законне протестантське правління. Його Величність також дуже вражений походом князів Віттельсбахів та допомогою, яку їм надала ваша милість. Однак, я також хочу повідомити вас, що час страждань і блукань вашої милості закінчився.

Катаріна підняла брови, але чемно слухала далі.

– Землі… – Оксеншерна кашлянув, прочистив горло та ковтнув вина. – Франконські землі, звичайно, будуть належним чином використані для протестантської справи. Згідно з домовленостями, укладеними з покійним герцогом Вільгельмом, князівство Фульда перейде до Гессену. Території від річки Регніц на схід, включаючи Бамберг, були з милості його королівської величності надані Іоанну Георгу Саксонському, саксонському електорові. Захоплені мародерами землі князівства Байройт повернуться під руку князів Гогенцоллернів. Ваше наслідне графство Тальфінген, разом з додатком у вигляді територій єпископства Аугсбургського, звичайно ж, дістанеться законному власнику, чи то старшому братові вашої милості. До речі, він ще отримає титкл імперського князя, - з цими словами він чемно кивнув Даніелеві.

Брат Катаріни, здавалося, був дуже задоволеним собою.

– Сам Вюрцбург, — продовжив канцлер, ігноруючи ніздрі Катаріни, що тремтіли дедалі сильніше, — перейде до рук генерала Леннарта Торстенссона, принца Орталі, який у своїй великодушності погодився попросити з цієї нагоди руки вашої милості. Таким чином ваша милість зможе покинути недостойну жінки роль політика та насолоджуватися сімейним життям, залишаючись при цьому в центрі подій, оскільки генерал активно бере участь у всіх кампаніях Його Королівської Величності.

Неможливо описати тишу, що запала в кімнаті після цих слів. І Катаріна так і не дізналася, яка неземна сила утримала її від того, щоб проклясти канцлера та покинути намет, почувши ці вимоги.

Натомість вона опанувала себе майже надлюдським зусиллям.

– Це… — процідила вона, намагаючись не підвищувати голос, незважаючи на лють, що вирувала всередині, — офіційна пропозиція Швеції?

– Боюся, що так, ваша милість, — серйозно відповів Оксеншерна.

– Почнемо з найпростішого. Наскільки мені відомо, єпископство Аугсбурга перебуває під контролем імперських сил?

– Так, це правда.

– То як граф може пообіцяти їх моєму братові?

– Це питання військової стратегії. Я не думаю, що вашій милості варто про це хвилюватися.

– Скажімо так, — різко сказала Катаріна, вирішивши поки що залишити це питання на потім. – Друга справа, яку я б хотіла порущити…

– Катаріна! – не витримав Даніель за її спиною. - Як ти звертаєшся до графа? – прошипів він їй на вухо. – Це ніякі не переговори, ти погоджуєшся і їдеш до Швеції, і кінець дискусії!

– Пане графе, – крижаним тоном звернулася та до Оксеншерни, демонстративно віддаляючись від брата. - Я не збираюся продовжувати цю розмову, поки мій нерозсудливий брат дихає мені в шию.

Канцлер негайно дав Даніелю знак відійти. Молодий фон Бессерер зачовгав ногами, ніби вагаючись, а потім, розлютований, вийшов з намету.

– Повертаючись до теми… – Оксеншерна не дозволив дівчині відновити розмову після тієї сцени. – Ми, звичайно, готові вести переговори в межах розумного і навіть прийняти деякі вимоги, особливо ті, що стосуються графа Даніеля, який, на мою думку, не дуже добре виконав свою роль. – У Катаріни склалося враження, що це останнє зауваження зірвалося з його вуст ненавмисно, бо одразу після останнього слова він на секунду замовк, ніби прикусив язика, і водночас кинув гнівний погляд у бік виходу з намету. Але канцлер одразу ж продовжив: – Однак я мушу чітко заявити, що Його Королівська Величність Густав Адольф висловлює чітке бажання, щоб Леннарт Торстенссон став герцогом Франконії.

Знову запала незручна тиша.