Читати книгу - "Усі в моїй родині — вбивці, Бенджамін Стівенсон"

— Одрі сказала, що він був поганою людиною, яка вважала себе хорошою.

Марсело замислився на мить.

— Не мені судити.

Я відчував, що своє судження він сформулював, але вирішив не тиснути.

— Ви були друзями. Яким він був? Ви були близькі? — Я сам здивувався своїм запитанням.

Марсело почухав потилицю. Він довго підшукував слова.

— Так. Я добре його знав. — Він демонстративно зиркнув на годинник. Йому явно не хотілося про це говорити — можливо, тому що тепер він живе з дружиною загиблого клієнта. — Мені краще знайти твою матір.

Я зупинив його.

— Чи можу попросити про послугу? — Він кивнув. — У тебе ж є якісь зв’язки в поліції та всіх тих юридичних колах, так? Ти міг би розпитати про жертв Чорного Язика? Люсі каже, що це жінка на ім’я Елісон Гамфріс і ще одне подружжя, Марк і Жанін Вільямси. Будь-яка інформація буде корисною.

Марсело помовчав якусь мить. Мабуть, міркував, чи варто заохочувати мене до розслідування.

— Як, кажеш, звали ту, першу жінку?.. Вільямси й?..

— Елісон Гамфріс.

— Я тебе почув. Добре, чемпіоне. — Він трохи розслабився й розправив плечі. На щастя, Марсело не став грайливо штурхати мене в плече, інакше нам довелося б іти надвір і кидати м’яча, а я не взяв із собою бейсбольну рукавицю. — Розпитаю знайомих.

Я не пішов за ним, вирішивши на кілька хвилин залишитися в бібліотеці та звести думки докупи. Мимохідь задивився на медаль над каміном, подумки перетравлюючи материні слова: деяких людей нагороджують за вбивство. Медаль була з темної бронзи, поміщена під скло на тлі синього оксамиту. Під нею — прямокутний клаптик паперу, схожий на пророцтво, які кладуть у печиво. Папірець був помережений сіткою з крапок, але це не було схоже ані на азбуку Морзе, ані на будь-який інший відомий мені шифр. Ще нижче була табличка з гравіюванням: «Нагороджений за те, що під невпинним вогнем супротивника передав повідомлення, яке врятувало багато життів. 1944 рік». На самій медалі були викарбувані слова: «ЗА МУЖНІСТЬ» і «МИ ТЕЖ СЛУЖИМО».

Спокійно. Ні, я не витратив вісімдесят слів на опис якоїсь випадкової медалі. Я зрозумів, що моя мати дивиться на Майклову ситуацію упереджено, але вона мала рацію. Не всі вбивства рівнозначні — ось що означала ця нагорода. Одрі вважала, що в Майкла була поважна причина.

«Це твоїх рук справа», — казала вона мені. У тих словах учувалося те, що сказала мені Люсі на даху: «Усе могло бути зовсім по-іншому». Я зрозумів, що згоден з нею. Я відправив Майкла до в’язниці — а що, як його гнів дав метастази, породивши щось іще гірше? Мені було соромно за власне відчуття провини — Майкл заслуговував на в’язницю, — але я все одно почувався винним. Усвідомлення того, що не я заварив цю кашу, не дуже мене заспокоювало. Я відчував, що привів у рух щось велике. На що я його перетворив?

І саме тоді, тієї миті, я вирішив йому допомогти. Не тому, що вважав Майкла невинним, але й не тому, що підозрював його. Просто через ті слова, які всі повторювали мені, відколи я приїхав.

«Це твоїх рук справа».

Це через мене все сталося саме так, як сталося. Можете сказати, що я соромився своїх свідчень проти рідної крові, чи що я страждав від того, що мати відреклася від мене, чи що причиною всього була та глибинна відданість Каннінґемів — але хай там що, моя совість більше не могла цього витримувати. Я вирішив копати. Я або повернуся в родину, здобувши помилування для Майкла, або заб’ю останній цвях у його домовину. Називайте мене зрадником, кажіть, що я перекинувся на бік копів, але я відчував, що хтось із нас до цього причетний. Мені здавалося очевидним, що єдиний спосіб зібрати нашу родину докупи — це викрити вбивцю серед нас.

Звісно, ми всі вбивці — я вже вам про це казав. Я мав на увазі найсвіжіше вбивство.

Моя мати

Розділ 16

Люди — переважно чоловіки, що їх дружини відправили по щось у машині, — бігли до своїх автівок, прориваючись крізь стіну снігу, який щойно вперіщив з неба. Я ледь бачив парковку, але було помітно, як гості цибають, повтягувавши голови в шиї й затуляючи очі передпліччями. Вітер здіймав сніг із землі, від чого людські постаті десь до колін заступала біла мряка, схожа на піняві морські хвилі. Люди змагалися з вітром, тож здавалося, наче вони деруться під горб, а не йдуть рівною поверхнею парковки. Трохи далі, де вже неможливо було розгледіти окремі автівки, сіру крижану мряку пронизували тільки поодинокі помаранчеві спалахи, коли хтось відмикав свою машину. Немов за сигналом, під навісом вишикувалася нова порція відчайдухів, ладних кинутися до автівок. Вони хукали на змерзлі руки, окидаючи поглядом завірюху. Я бачив, як чоловіки перемовляються між собою — мабуть, обговорюють, чи справді те, що лишилося в машині, того варте, і вигадують, як краще змалювати потім своє героїчне пірнання в крижане море, аби цей подвиг був ушанований порцією жіночого тепла.

Я грівся в барі — там також можна було випити кави — із Софією. Ми сиділи на високих стільцях біля вікна фасаду й дивилися, як завірюха набирає обертів. Марсело теж був десь неподалік — канючив у Джульєтт кімнату в готелі. Моя мати була або з ним, або вела власну битву з Кроуфордом. Я досі не надто розумів, чого вимагають від мене як від Майклового адвоката, тож просто запасався кофеїном, перш ніж вирушити в похід до сушарні. Майкл ще не був готовий зі мною зустрітися. Кроуфорд зачинив його й зайняв спостережний пост на стільці в коридорі. Люсі сиділа на самоті біля протилежної стіни. Тримала в руках обідню порцію пива, водячи запітнілим келихом по столу, але жодного разу не піднесла напій до губ. Ерін встигла вийти за мить до завірюхи — сказала, що буде у своєму шале. Евонна доливала собі чаю із заварника й гортала якусь теку з файлами. Мені було цікаво, скільки смертей знадобиться, щоб похитнути її та змусити теж замовити собі пива. Вирішив, що дві-три. Мабуть, у теці з файлами був наш розклад. Я не здивувався б, якби вона роздрукувала прогноз погоди й зараз