Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

Деймон на мить став серйозним, але швидко відновив свій звичний вигляд.

— Є деякі моменти, які не зовсім ідеальні. — Він посміхнувся. — Але я намагаюся тримати голову в холоді. Я знаю, що мені треба зробити, щоб рухатися вперед.

Аліса кивнула, дивлячись на нього уважніше. Деймон виглядав, як завжди, впевненим, але в його очах був якийсь неспокій. Вона могла б запитати його більше, але, здається, це не був час для глибоких розмов.

Зустріч завершилась швидко, і коли Аліса вирушила додому, вона відчувала, що почала розуміти деякі речі про себе. Вона більше не була просто тією, яку хочуть бачити інші. Вона почала усвідомлювати, що її власні бажання і почуття — це теж важливо. Але тепер перед нею стояла інша дилема: чи зможе вона вірити в себе, навіть коли всі навколо робитимуть її вибір за неї?

Розділ 48: Між бажанням і обов’язком

Наступного дня Аліса прокинулася з відчуттям, що кожен її крок обмірковується. Вона вже давно не відчувала такого внутрішнього напруження. Все, що відбувалося останнім часом — стосунки з Артемом, її власні роздуми щодо майбутнього, тиск з боку батьків і навіть її взаємодія з Деймоном — змішувалося в її голові, не даючи спокою.

Вона стояла біля дзеркала і дивилася на себе, намагаючись зрозуміти, хто вона зараз. Ідеальна учениця? Бунтарка, що ховається під маскою? Дівчина, яка намагається балансувати між любов’ю і обов’язком?

В голові прозвучав голос її матері: “Ти повинна бути найкращою, Алісо. Ти ж хочеш, щоб твої батьки пишалися тобою, правда?” Вона закрила очі, намагаючись приглушити цей голос, але він не давав їй спокою. Скільки разів вона почувала, що все, чого хочуть від неї батьки — це бути кращою у всьому? А коли вона намагається зробити вибір на свій розсуд, то відчуває себе втраченою, неначе її рішення не є достатньо важливими.

Але сьогодні вона вирішила бути чесною з собою. Вона не могла більше жити в такому постійному напруженні. Вона хотіла спокою і навіть хоча б часткової ясності.

Тільки-но вона вийшла з кімнати, її чекав новий виклик. Телефонний дзвінок від батька, який вже багато разів намагався нав’язати їй свої погляди щодо вибору університету.

— Алісо, ми повинні поговорити про твоє майбутнє. Я вже вибрав кілька варіантів для тебе. Залишилося тільки прийняти рішення, — голос батька звучав холодно й рішуче.

— Тат, я розумію твої побажання, але мені потрібно більше часу, щоб зрозуміти, чого я справді хочу, — вона намагалася залишити спокійний тон, хоча в її серці все було розкидано.

— Ти знову все відсуваєш. Це дуже важливий вибір, Алісо, — його голос став різкішим. — Ти не можеш дозволити собі бути такою невизначеною. Тобі потрібно робити те, що найкраще для тебе. І для нас. Ми тебе підтримуємо, але ти повинна зростати.

Аліса відчула, як у неї підступає гнів, але вона стримала його. Вона розуміла, що ця розмова не призведе до нічого нового, і тому просто закінчила її.

— Я ще подумаю, — коротко відповіла вона і поклала трубку.

Момент цього дзвінка ще більше підсилив її розгубленість. Вона була в пастці між бажанням бути сама собою і обов’язком відповідати за очікуванням батьків. Що, якщо їй дійсно не вдасться знайти свою власну дорогу? Що, якщо вона буде змушена жити під тиском, виконуючи чужі мрії, а не свої?

Коли вона зустрілася з Артемом після уроків, її думки були далеко від нього. Він помітив, що вона виглядала інший — знервованою, втомленою, навіть трохи відстороненою.

— Все в порядку? — запитав він, намагаючись читати її реакції. — Ти виглядаєш якось… не так, як зазвичай.

Аліса подивилася на нього і на мить відчула спокій від того, що він поруч. Але потім знову повернулася до своїх думок, намагаючись зрозуміти, що робити далі.

— Так, все добре, — відповіла вона, посміхаючись, але ця посмішка була сумною. — Просто… багато чого в голові зараз.

Артем зрозумів, що це не була лише звичайна проблема. Він зробив крок до неї.

— Ти хочеш поговорити про це? Якщо ти хочеш, я буду тут. Ти знаєш, що можеш розраховувати на мене.

Аліса подивилася на нього, і в її очах відбивалася тривога. Вона не знала, як пояснити те, що відбувається з нею. Вона не була готова сказати йому все. Вона ще не змогла розібратися у своїх почуттях і переживаннях.

— Дякую, Артем, але я просто потребую трохи часу, — вона злегка відсахнулася. — Я не знаю, що робити.

Артем не запитував більше. Він знав, коли треба дати простір і час. Вони мовчки пішли в бік свого звичайного місця, де могли поговорити про будь-що, але не цього разу.

Аліса відчула, як її серце тяжіє. Вона була готова рухатися вперед, але постійно натикалася на стіну своїх власних страхів. Чи була вона готова відмовитися від чужих очікувань заради себе? І чи була вона готова пройти цей шлях, навіть якщо це означало залишити за собою все, що колись здавалося безпечним?

На шляху до дому Аліса зробила останній крок до розуміння, що тепер її майбутнє залежить тільки від неї. Всі відповіді були лише в її руках.

Розділ 49: Розбиті ідеали

Наступні дні пройшли в напрузі, яку Аліса не могла позбутися. Вона більше не могла робити вигляд, що все гаразд. Потрібно було приймати рішення, і це не давало їй спокою.

У школі все залишалося без змін, окрім того, що Артем став трохи більш відстороненим. Аліса не могла зрозуміти, чому це сталося. Вона намагалася поговорити з ним, але завжди знаходила якісь відмовки або він відвертався. Здавалося, між ними ставалася непомітна прірва. Вона не знала, що саме змусило його віддалитися, але відчувала, що це було пов’язано з її внутрішнім станом. Вона не була впевнена, чи дійсно хоче, щоб їхні стосунки розвивалися, коли вона сама не розуміла, чого хоче.

Але найбільше Алісу турбували батьки. Їхнє постійне натискання ставало нестерпним. Вони не визнавали її прагнень, її бажання йти своїм шляхом. Вони просто не розуміли її. Вони не бачили того, що бачила вона.