Читати книгу - "Рік у місті, Марі Маас"

Після кількох місяців напруженої роботи Максим остаточно довів свої професійні навички. Його проєкти отримували схвальні відгуки, і партнери в японській компанії почали розглядати його як ідеального кандидата для роботи на постійній основі.

Одного вечора, після завершення чергової успішної презентації, до нього підійшов глава японської компанії, містер Танака.

— Максим, ми бачимо у вас великий потенціал і хотіли б запропонувати вам постійну позицію в нашій команді. Я впевнений, що разом ми можемо досягти ще більшого.

Максим спершу не знав, що відповісти. Його завжди тягнуло додому, до Києва, але тепер у нього не було жодної причини повертатися. Спогади про Аліну лише поглиблювали його біль, і думка про те, що вона, можливо, щаслива з іншим, змушувала його зосереджуватися лише на кар'єрі.

— Я згоден, — сказав він, ледь замислившись.

Чоловік швидко адаптувався до нової ролі. Йому виділили просторий офіс із видом на Токійську вежу, допомогли з житлом і навіть організували мовні курси, щоб полегшити спілкування з місцевими колегами.

Його робота тепер займала майже весь час. Кожного ранку він приходив у компанію раніше за всіх, а ввечері залишався довше, ніж потрібно. Він занурився в нові проєкти, ніби це могло допомогти забути про минуле.

Попри успіх у кар’єрі, Максим відчував себе самотнім. Японія була для нього чужою культурою, і хоч він уже почав розуміти мову та звичаї, справжніх друзів у нього не було. Колеги були привітними, але їхня ввічливість лише підкреслювала відстань між ним і всіма іншими.

Він проводив вечори наодинці, дивлячись на вогні міста через вікно своєї квартири. У ці моменти думки про Аліну ставали особливо болісними. Він не міг зрозуміти, чому вона зрадила його. Але щоразу, коли сумніви намагалися пробратися в його голову, він пригадував фото з Ігорем і той "лист", який перекреслив усе.

— Це було правильне рішення, — повторював він собі. — У мене є нове життя тут.

**

Залишившись у Японії, Максим остаточно вирішив відпустити минуле. Його кар’єра стрімко набирала обертів, і він почав отримувати нові пропозиції щодо співпраці з іншими міжнародними компаніями.

"Ірина не знала, що її план вдалося реалізувати краще, ніж вона могла уявити. Максим більше не хотів нічого знати про своє минуле в Києві та повератися до міста і тому в неї з'явився шанс і вона його не відпустить."

Йому здавалося, що це нове життя стало для нього порятунком. Але глибоко в серці залишалася пустота, яку він намагався заповнити роботою, але якої нічого не могло позбутися остаточно.

**

Після тієї фатальної ночі, коли вона отримала фото від Максима, Аліна довго не могла заспокоїтися. Вона перечитувала повідомлення, намагалася знайти хоча б якусь причину, яка могла б пояснити його вчинок. Дзвінки залишалися без відповіді, а спроби зв'язатися через знайомих нічого не дали. Максим ніби розчинився в повітрі.

На початку осені вона ще сподівалася, що це якийсь жарт, що Максим передумає, але час ішов, і тиша з його боку ставала ще гіршою, ніж його відсутність.

В один із вечорів, повертаючись із роботи, Аліна зупинилася перед вітриною магазину. Вона подивилася на своє відображення в склі й побачила втомлену, спустошену жінку.

"Я так більше не можу," — подумала вона.

Тієї миті вона зрозуміла, що продовжувати жити минулим — це шлях у нікуди. Максим пішов, і, судячи з усього, навіть не вважав за потрібне пояснити свій вчинок. Його мовчання розпалювало в ній злість, яка змінювала її зсередини.

"Якщо він зміг мене так зрадити, то йому більше нема місця в моєму серці," — вирішила Аліна.

Наступного дня вона почала діяти.

Аліна змінила звичний розклад: тепер вона вставала раніше, почала бігати вранці, щоб позбутися важких думок, і більше часу приділяла своєму хобі. Вона взялася за новий художній проєкт, який мав стати основою для майбутньої виставки.

Вона також почала відвідувати курси з психології, щоб краще зрозуміти себе й свої переживання. Там вона познайомилася з іншими людьми, які також переживали складні періоди в житті. Спілкування з ними допомогло їй трохи зменшити тягар болю, хоч і не стерти його повністю.

Дівчина вирішила, що більше ніколи не впустить у своє життя нікого так близько. Вона зосередилася на роботі та творчості, намагаючись заповнити порожнечу всередині.

Пропозиції щодо стосунків від знайомих чи нових людей вона відкидала холодно, навіть різко. Її друзям ставало зрозуміло, що після історії з Максимом вона повністю закрила своє серце.

"Я більше ніколи не дозволю собі бути настільки вразливою," — повторювала вона собі.

Попри всю рішучість, ночами біль і самотність поверталися. Аліна прокидалася від снів, у яких знову бачила Максима. Іноді він тримав її за руку, іноді просто мовчки стояв поруч, а іноді йшов геть, не пояснивши нічого.

Вона прокидалася зі сльозами на очах і вранці ще більше віддавалася роботі, щоб забутися.

До кінця осені Аліна стала більш відстороненою, але водночас її кар’єра почала стрімко розвиватися. Вона організувала кілька успішних виставок і навіть отримала запрошення працювати над спільним міжнародним проєктом.

Здавалося, зовні вона була сильною й незалежною, але всередині залишалася маленька рана, яка ніяк не гоїлася.