Читати книгу - "Я живу з чудовиськом, Selina Tamamushi"

Автор: пухнастий білий кіт із помаранчевими очима,

який пережив справжню повінь. 

Це був абсолютно звичайний день. Я, як завжди, спостерігав за тим, що відбувається вдома, з підвіконня, обдумуючи, як мені завоювати ще більше влади над своєю територією. Чудовисько — Катя — поралася на кухні, гриміла чимось своїм і не звертала на мене уваги. Усе йшло за планом, поки я не почув підозрілий звук. 

Кап. Кап. Кап. «Що це?» — насторожився я, нашорошивши вуха. 

Стрибок із підвіконня, швидкий огляд території. Звук долинав із ванної. Я рішуче попрямував туди, щоб розібратися із цією загадкою. 

Двері були прочинені, і я обережно заглянув усередину. На підлозі калюжа. Не просто калюжа — озеро, яке ось-ось стане морем! Я знаю, про що кажу. Я бачив справжнє море. Вода текла звідкись із-під раковини й із кожною миттю захоплювала дедалі більше моєї території. 

— Няв! — покликав я Чудовисько. Тиша. — НЯУ! 

Катя миттєво прибігла, побачила потоп і застигла, наче скам’яніла. 

— О Боже! — вигукнула вона. — Це що, труба?! 

Вона кинулася до раковини, намагаючись перекрити воду, але нічого не допомагало. Тим часом вода вже дісталася моїх лап. Мокрі лапи! Справжній кошмар! Я блискавично відскочив на безпечну відстань, застрибнув на пральну машину й недовірливо дивився на цю катастрофу. 

— Не хвилюйся, Сніжок, усе під контролем, — нервово сказала Катя. 

Під контролем? Ти серйозно? Тоді чому вода досі тут?! Чудовисько почало метушитися по квартирі, хапати якісь ганчірки, відра, дзвонити комусь телефоном. Але вода тихо й упевнено захоплювала територію. 

Я вирішив діяти. Спочатку пішов інспектувати кухню, щоб переконатися, що їжа в безпеці. На щастя, моя миска стояла на підвищенні. Це трохи мене заспокоїло. Я видерся якнайвище — на полицю з рушниками. Мені було все видно, але контролювати ситуацію я не міг. 

— Ти серйозно? — вигукнула Катя, побачивши, де я тепер сиджу. — Ну і боягуз! 

Боягуз?! Це не боягузтво, це стратегія виживання! 

Зрештою, прибув якийсь незнайомець з інструментами. Вони довго вовтузилися з раковиною та під раковиною, а я, усе ще сидячи на полиці, спостерігав за всім, блимаючи своїми помаранчевими очима. 

Тим часом незнайомець дістав якийсь дивний пристрій. Воно голосно гуділо й почало витягати воду з підлоги у ванній. Схоже, це був пилотяг, який «пив» воду. Вода поступово зникла, і підлога знову стала сухою. 

Коли все закінчилося, Катя виглядала втомленою, але задоволеною. 

— От бачиш, Сніжок, ми впоралися, — сказала вона, усміхаючись. 

Я спустився на підлогу, обійшов свою територію, переконався, що все в порядку, і з виглядом абсолютного спокою сів прямо перед Чудовиськом. 

Так, важко живеться Чудовиську. Око та око потрібне, щоб вона не влипала в якусь небезпеку. Якби не я, вона давно б потонула в цьому хаосі проблем! 

У відповідь на мої думки Катя принесла миску з кормом. Ну, хоча б у цьому вона здогадалася, як мене віддячити. 

P.S. Якщо у вашому домі сталася повінь, повідомте про це своєму чудовиську та будьте терплячими. Воно покличе професійних людей, які все виправлять. Бережіть свої лапки.