Читати книгу - "Зачарований хутір, Валерій СЛОБОДА"

Ранок зустрів Максима сонячно, майже безвітряно. Щебет пташок розносився лісом, ніби прославляв пробудження богині Дари. Чому саме в цю пору і цього дня жителі селища святкували це свято, Максим не знав і не допитувався. Йому не зовсім були зрозумілі святкування релігійних свят і в його світі, а тут і поготів. Чи це було пов’язано з проходом сонця під якимось знаком зодіака, чи фазою місяця, хто його знає. А може, святкували в цю пору, бо було вже досить тепло і в природі переважно плодилися тварини, розквітали квіти, все наповнювалося життям після зими? Яка різниця? Головне те, що сьогодні було свято і запрошеному Максимові потрібно було вирішити, бути на ньому, чи не бути. «Бути!» – наголосив сам собі він і став збиратися. Святкового одягу в нього, звісно, ще не було, тому він ретельно почистив той, що мав, поголився, розчесав та підв’язав сплетеним у «косичку» мотузком волосся, що відросло за весь цей час. Дзеркала не було, тому він підійшов до жбана з водою і подивився на своє віддзеркалення. На нього дивився чоловік, що вже нічим не відрізнявся від селищанських. «Воно й на краще. Так не буду вирізнятися серед інших», – подумав чоловік.

Коли саме розпочиналося в селищі свято, Максим не знав і чомусь не здогадався запитати ні в Верески, ні вчора в Ярона, тому вирішив піти з ранку, щоб нічого не пропустити. Підживився зайчатиною і вирушив до селища. Чим ближче він підходив, тим більше на нього находило хвилювання. Він трохи і не вірив, що Корзо наважиться напасти на нього під час святкування, але ж буває й по-всякому. Підійшовши до окраїни селища, Максим почув веселий людський гомін. «Мабуть вже почали святкувати…», – вирішив він.

– Зарано ти ідеш на свято, Максиме, – раптом прямо за спиною почув він старого і від несподіванки здригнувся. – Все ж таки вирішив іти? А не боїшся?

– А в мене що є вибір? – опанувавши себе від раптової зустрічі зі своїм «душевним» пращуром, з іронією запитав він.

– Ну, чому ж немає… можеш і не йти, якщо не хочеш.

– А як же борг?

– Борги ж не завжди віддають… не борг тебе туди заставляє іти, а страх.

– Страх!? – здивувався Максим.

– Так, Максиме. Страх бути визнаним боягузом перед жінкою, що подобається тобі. Виявляється, він сильніший за той страх, що на тебе чекає смертельна небезпека. Не боїшся Корзо?

– Ти і це знаєш? Але чому я дивуюся? Якщо ти ліпиш прямо з повітря цяцьки з мого дитинства, то чому б тобі не знати, що замислив Корзо. Сам Корзо мене не лякає, мене лякає його підступність. Від такої зброї не завжди захист знайдеться.

– Сьогодні Корзо для тебе не загроза, а що там далі буде, не можу сказати. Все буде залежати вже від самого тебе. А зараз хочу тобі порадити запам’ятати всі ці символічні знаки, що я тобі покажу, – сказав старий, дістаючи зі складок свого балахону, кусок пергаменту. На ньому були зображені кумедні знаки, декотрі з них Максим вже бачив на пристрої, який вони з Яроном і Оніком знайшли на місці, де Корзо викликав сферу. – Я для тебе відразу прописав твоєю мовою, що означають ці символи.

Максим взяв до рук пергамент і прочитав біля кожного символа знайомі слова: «відкрити», «закрити», «активувати», «скинути параметри», «програмування», «ідентифікація», і ще багато інших термінів.

– А навіщо це мені? – запитав Максим, кинувши погляд на пергамент.

– Може знадобитися, не нехтуй цим, – сказав старий і направився в сторону хутора, потім зупинився і добавив, – а свято в них починається опівдні… і слухай завжди своє серце.

На цей раз він не розчинився прямо в повітрі, а йшов по стежці до тих пір, поки не сховався за товщею лісу. Максим ще деякий час стояв на тому самому місці, вгадуючи для чого йому потрібно знати значення цих знаків. Потім вирішив, що в селище відразу не піде, а дочекається на окраїні, спостерігаючи за людом, і коли зрозуміє, що почалося святкування, то долучиться до них.

Коли жителі селища почали гуртуватися, заграла музика і зазвучали закличні наспіви, Максим зрозумів, що вже пора вливатися у гурт. Всі жінки і чоловіки були в святковому вбранні, прикрашеному гірляндами з переплетених квіток, трави та дрібних зелених гілочок верби і берези. Декотрі з них тримали в руках жердини, на яких були прилаштовані різні опудала, зроблені з соломи та сухих гілок. Одні були страшнуваті, з сухого гілля, а інші навпаки з соломи, прикрашені квітами, різнобарвними стрічками, в яких дуже чітко проглядалася жіноча фігура.

Максим на такому яскравому фоні в своєму повсякденному вбрані виглядав сірим пацюком, бо для миші був трохи завеликим. Він дещо ніяково почувався в такому розмальованому колективі і почав поглядом шукати когось із знайомих йому хлопців, щоб примкнути до них, але, як на зло, в цьому маскараді не міг нікого розгледіти. І тут до нього долинули трелі гри на сопілці, він зрадів і подався на звук, бо добре знав, що так грати міг тільки Онік. Хлопці привіталися кивком, бо Онік продовжував грати в гурті, де ще були інші музиканти зі своїм інструментом, що були схожими на інструмент з минулого в Максимовім світі. Увірвавши мить у перериві музики, Максим дізнався, що Ярон біля капища богині Дари чатує жертовний вогонь, там десь і Вереска. Трохи відійшовши від музикантів, він вирішив піддатися течії подій, які будуть відбуватися далі на святі. Раптом до нього підбігли дві дівчинки і наділи йому на голову вінок з квітів, навісили гірлянду, попідв’язували кольоровими стрічками, вткнули в руки якесь прикрашене опудало і він розчинився у веселому гурті.