Читати книгу - "Нічого особистого, просто любов, Світлана Муха"

І дівчина вмовить себе, що в них справді сім’я, що їхнє кохання — найчарівніше, і Микола неодмінно ще доб’ється визначних фінансових висот, і ось тоді вони зіграють розкішне весілля, куплять квартиру, і почнеться сповнене любов’ю справжнє сімейне життя. У таких ілюзіях пройде ще кілька років, потім знову зчиниться скандал, за яким настане примирення. Імовірно, Микола навіть піднесе нашій героїні обручку з обіцянкою весілля, як тільки він заробить достатньо, щоб організувати для коханої весілля її мрії, купити власну квартиру чи машину, погасити кредит тощо. В очікуванні втілення в життя всіх грандіозних красиво обіцяних планів дівчина проведе ще кілька років, а потім здасться, поїде з орендованої квартири до мами з надією, що коханий усвідомить свою провину, прибіжить до неї, поцілує і мало не на руках понесе до РАГСу, благаючи про прощення. Вона довго триматиме його в напрузі й не одразу пробачить.

Саме так дівчина уявляє завершення їхньої історії — романтичний хепі-енд із красивим весіллям і «і жили вони довго та щасливо». Адже не дарма ж вона інвестувала цілих сім років свого життя в це кохання? У реальному житті Микола справді зробить одну чи дві мляві спроби знову з’їхатися, а через півроку дівчина дізнається, що у Миколи вже нове кохання, а ще через півроку спільні друзі викладуть фотографії з весілля Миколи. А ще за рік доброзичливці розкажуть нашій героїні, що у Миколи народився син Микита.

Часом дівчині здаватиметься, що вона надто швидко здалася, не дочекалася свого щасливого хепі-енду. Що треба було ще трохи почекати, і Микола таки виконав би всі свої обіцянки, адже виконав він їх з іншою жінкою? Потім напад курячої ностальгії проходить, вмикається логіка, і дівчина починає шкодувати, що не закінчила ці стосунки раніше, що потрібно було це зробити після першої чи максимум другої поїздки до Єгипту. Дівчина починає шкодувати про витрачений час, інвестований не в те кохання.

І ось наша героїня відчуває дежавю. «Іноземці не такі», — говорили їй. «Чоловік із серйозними намірами», — запевняли в шлюбному агентстві. А тут та сама історія. Чекати невідомо скільки невідомо чого! Ні, вдруге наша героїня на цей гачок не потрапить! Усі чоловіки однакові, чи не так?

Звісно, спочатку вона підтримує свого іноземного бойфренда. Вона бачить, як щиро він радіє новій посаді, як у нього горять очі, з яким захопленням він говорить про новий проєкт і перспективи, які цей проєкт перед ним відкриє. Хіба може дівчина прямо йому в обличчя заявити, що варіант «чекати» її не влаштовує. Хіба може вона так принизити себе в його очах? Адже вона розумна, мудра дівчина. Адже він її саме такою вважає. І аргументи його такі правильні й раціональні: нова посада допоможе їм купити великий будинок, щоб завести дітей; у цьому новому будинку вони зроблять ремонт, який сподобається їм обом; півроку чи навіть рік пролетять дуже швидко, і вони будуть разом. Дівчина слухає це, киває, усміхається, а в голові дежавю. Ні, вона потім натякне чоловікові, що її такий варіант не влаштовує. Вона навіть потім скаже йому відкритим текстом, що цей варіант їй точно не підходить. Вона не готова чекати ні півроку, ні рік. Вона хоче обручку та офіційний статус нареченої. Вона хоче все це тут і зараз, але розумна частина мозку шепоче дівчині, що не може ж вона зараз прямо в усміхнене, радісне обличчя пред’явити ультиматум бойфренду. Вона зачекає.

Чоловік погоджується на нову роботу. Проєкт виявляється масштабнішим і складнішим, ніж спочатку припускав чоловік. А тут ще йдуть два ключові розробники. Рекрутери вже шукають заміну, і незабаром чоловік почне проводити з ними співбесіди. Він тепер обов’язково приїде до нашої героїні, але лише через вісім місяців. Він щосуботи по дві години у відеодзвінку по скайпу розповідає їй, як вони просунулися в проєкті, які виникли нові складнощі і як він їх героїчно долає. На 14 лютого він замовить їй доставку двадцяти однієї троянди та сертифікату до SPA. Увечері за київським часом вони поговорять по скайпу. У чоловіка розпал дня. Сьогодні знову будуть інтерв’ю — замінюватимуть одного з розробників, не прижився, не справляється, треба терміново шукати сильнішого кандидата. Ось так пролетить весна, а влітку на весіллі подруги дівчина почує, що у Миколи народилася друга дитина. І далі, як у тумані: ультиматум американцю, п’яні сльози в компанії таких самих незаміжніх чи вже розлучених подруг, і як результат — розрив стосунків з американцем. І цей чоловік, на думку дівчини, є несерйозним. Знову вона поставила не на того коня. Знову її обдурили, використали, а час біжить — діти подруг уже навчаються у старших класах. Нашій героїні здається, що вона чогось не встигла і все у цьому житті робить не так.

Американець спробує звернутися до логіки дівчини. Ні, він не може прямо зараз кинути проєкт і до неї прилетіти, щоб терміново на ній одружитися, але він спробує прилетіти до неї на довгий уїкенд на День подяки. Ні, раніше не зможе. Ні, його робота не важливіша, ніж вона. Як вона взагалі може так формулювати питання! Так, він її кохає! Хіба він не писав їй щодня повідомлення і не спілкувався скайпом тричі на тиждень? Хіба він не відправляв їй квіти та шоколад? Ні, він не прилетить наступного тижня, щоб із нею розписатися, адже він не може підвести колектив, крім того, його можуть звільнити, та й квитки в такий стислий термін коштуватимуть уп’ятеро