Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

У ресторані зависаю на виборі меню. Кирило Олексійович звичний, адже він собі ні в чому не відмовляє. Якщо ресторани, то найкращі.

Ми тільки увійшли, я відразу зрозуміла, що місце тут не для звичайних клерків. Зовні не дуже привабливі двері, зате потрапляючи всередину, наче переносишся в інший вимір. Розкішний інтер'єр, як ніби зливається з природою в одне ціле. Між зручних столиків б'ють ключем фонтани, зеленіють акуратно підстрижені карликові дерева і кущі. Повз пролітають великі папуги і дивовижні рибки плавають у маленьких штучних водоймах.

Ми потрапили до райського саду, так собі пояснила.

За порогом ресторану прохолодний березень, під ногами бруд і калюжі. Зате тут уся природа прокинулася, а скоріше за все і не спала.

- Вікторіє, досить вертіти головою. Уяви, що ти в кафе для співробітників і роби скоріше свій вибір, - квапить бос.

Угу, дякую за допомогу.

Де тоді моя таця і велика черга до каси?

Там все зрозуміло, їжу береш сам, якщо на вигляд неїстівне, то далі проходиш. Але ж тут назви, вони незрозумілі. І ціни? Які тут ціни?

Нахабніти не люблю, але посада зобов'язує.

- Кирило Олексійовичу, мої обіди входять до списку ваших витрат на фіктивні відносини?

- А ти як думала? - пирхає він.

- Ніяк. Я ж не знала, що обідати потрібно у дорогезних місцях.

- Заспокойся та не переймайся. Звісно ж, обіди за мій рахунок. Якщо знадобиться, то і вечері. І є подорожче місця, нехай тебе не вводять папуги в оману.

У результаті бос замовляє сам на нас двох.

Офіціанти приносять багато страв. Очі розбігаються. М-м... аромати викликають у животі танці з бубном від голоду. Начальник про щось розповідає, але мені не до нього, я вже насолоджуюся неймовірно смачним крем-супом у тарілці. Після переходжу до салату і риби в такій витонченій подачі, що шкода й пробувати.

Ще мою увагу приковують яскраві екзотичні птахи. Один з папуг прилетів прямо до мене і поруч приземлився.

- Уті, який гарненький. Хочеш шматочок? Тебе можна торкатися?

Папуга щебече на своїй мові, а я розчулююся і пробую за ним повторювати.

- От халепа... вчити тебе ще й вчити, Вікторіє, - гмикає навпроти бос, відсуваючи тарілку з рибою.

- Мене або папугу вчити? - не звертаю поки на боса уваги.

- Враховуючи, що моя пара за договором ти, отже, тебе. Вдома у моїх батьків за столом не хапають їжу з тарілок руками. Ще ми користуємося ножем і ось ця ось виделка, - показує, - потрібна не для риби, а для закусок. І навіть це для тебе не найважливіші правила.

Добре, що я швидко їм і майже всі тарілки спустошила. Все ж таки життя в багатодітній родині даром не пройшло. Бо інакше від сорому весь голод міг пропасти.

- Яке ще правило?

- Приділяти увагу співрозмовнику, - тепер він показує на себе, прегарного. - Ти ж, Вікторіє, то інтер'єром милуєшся з відкритим ротом, то до папуг лізеш цілуватися. А повинна зі мною фліртувати. Я не просто твій сусід у столовці за столиком!

О так, подібних сусідів в їдальнях я не зустрічала.

- Добре, вчіть мене, - здаюся.

Бос подається вперед і дає вказівки:

- Під час розмови спробуй торкатися моєї руки, як би ненароком. Лови мої погляди і зворушливо посміхайся. Тільки уяви, що з тисячі кандидаток, саме тобі пощастило. Тільки на тебе зараз йде мій дорогоцінний час.

- Може, вам у ноги треба впасти з вдячністю? - зі стільця встаю.

- Ні, - махає мені сісти назад. - Але... можна спробувати так пограти у моєму кабінеті.

- Збоченець, - бурмочу під ніс.

- Я все чув. І досі сиджу без флірту!

П'ю воду, хвилююся, налаштовуюся.

Флірт йому подавай. Бач ти, самець розпещений!